ноземні інвестори

Стаття 390. Іноземні інвестори
1. Іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України:
юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України;
іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на те­риторії України;
міжнародні урядові та неурядові організації;
інші держави;
інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.
1. Загальні правові умови інвестиційної діяльності на території України визначені Зако­ном України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р., відповідно до якого, ін­вестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, і на основі іно­земного інвестування іноземними громадянами, юридичними особами, державами та спіль­ного інвестування українськими й іноземними громадянами, юридичними особами та дер­жавами (ст. 2). Особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України визначаються Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р,
2. Відповідно до ч. 2 ст. 116 ГК та п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону «Про режим іноземного інвестуван­ня» іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Таким чином, критерієм віднесення інвестицій до іноземних є здійснення таких інвестицій спеціальним суб'єктом — іноземним інвестором.
Набуття правового статусу іноземного інвестора пов'язане з фактом здійснення інвести­ційної діяльності на території України. Інвестиційна діяльність іноземних інвесторів на те­риторії України є видом зовнішньоекономічної діяльності (див. коментар до ст. 377).
Юридичні особи визнаються іноземними інвесторами, якщо вони утворені (зареєстровані) за законодавством іншим, ніж законодавство України.
Фізичні особи визнаються іноземними інвесторами, якщо вони не перебувають у грома­дянстві України, тобто є іноземцями або особами без громадянства. Відповідно до ст. 1 Зако­ну України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або дер­жав, особою без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодав­ства не вважає своїм громадянином,
Іноземці та особи без громадянства визнаються іноземними інвесторами, якщо вони не мають постійного місця проживання на території України. Постійним місцем проживан­ня є місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір про­живати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке про­живання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією осо­бою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом) (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), Іноземці та особи без громадянства можуть висту­пати іноземними інвесторами, якщо вони не обмежені у дієздатності.
Міжнародними організаціями, які здійснюють інвестиційну діяльність в Україні, є перед­усім міжнародні фінансові організації, правові основи взаємодії з якими визначені, зокрема. Законом України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асо­ціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій».
Міжнародні організації здійснюють інвестиції в Україні на підставі відповідних міжна­родних договорів України з цими організаціями (Угода про позику (Проект розширення до­ступу до ринків фінансових послуг) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, ратифікована Законом від 13 грудня 2006 р.; Гарантійна угода (Другий проект роз­витку експорту) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, рати­фікована Законом від 1 грудня 2006 р.; Гарантійна угода (Проект впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на залізницях України) між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку, ратифікована Законом від 1 грудня 2006 р.; Рамкова угода між Україною та Північним інвестиційним банком, ратифікована Законом від 14 вересня 2006 р . Рамкова угода між Україною та Європейським інвестиційним банком, ратифікована Зако­ном від 7 лютого 2006 р., тощо).
Держави, які беруть участь в інвестиційній діяльності на території України, діють як юри­дичні особи згідно із законами України (ч. 2 ст. З Закону «Про зовнішньоекономічну діяль­ність»).
До іноземних суб'єктів інвестиційної діяльності за змістом укладених Україною двосто­ронніх угод про взаємне сприяння та захист інвестицій (двосторонні інвестиційні угоди відносяться створені відповідно до іноземного законодавства організації, що не визнаються юридичними особами згідно з цим законодавством. Так, наприклад, п. «б» ч. 2 ст. 1 Угоді; між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій від 17 березня 1994 р., ратифікованої Законом від 20 жовтня 1995 р., визначає інвестором Договірної Сторони будь-яку організацію осіб, що не має статусу юридичної особи, проте розглядається як компанія законами цієї Сторони.
Двосторонні інвестиційні угоди встановлюють власні критерії віднесення інвесторів до іноземних, як-от: постійне проживання фізичної особи на території іноземної Договірної Сторони незалежно від громадянства (наприклад: Угода між Урядом України та Урядом Канади про сприяння та захист інвестицій від 24 жовтня 1994 р., ратифікована Законом від 2 червня 1995 р.); перебування організації під контролем фізичних осіб або організацій,що визнаються відповідною угодою іноземними інвесторами (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Французької Республіки про взаємне сприяння та взаємний захист інвес­тицій від 3 травня 1994 р., ратифікована Законом від 2 червня 1995 р.; Угода між У країною і Республікою Австрія про сприяння та взаємний захист інвестицій від 8 листопада 1996 р.. ра­тифікована Законом від 11 квітня 1997 р., тощо).
Згідно із ст. 400 ГК у разі якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору; тому в разі розбіжностей між критеріями визначення іноземних інвесторів, закріпленими ГК та ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестуванню критеріями, визначеними двосторонніми інвестиційними угодами, останні мають пріоритет