Обмеження відрахувань із заробітної плати

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:
1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника під¬приємству, установі, організації (стаття 136).
(Стаття 127із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6237-ІОвід 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)
1. Коментована стаття є логічним втіленням в нормах галузевого законодавства забезпечення конституційного права громадян вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та попередження можливості протизаконного її позбавлення (ст. 41 Конституції України). Крім того, зазначене право
відображене у ст. 25 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p., якою забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатись своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Захист права працівника на заробітну плату здійснюється, зокрема, шляхом обмеження випадків можливих відрахувань — тільки за наявності передбачених законодавством підстав (ст. 127 Кодексу), обмеження розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 128 Кодексу) та заборони відрахувань із ряду виплат, належних працівникові (ст. 129 Кодексу).
2. В цілому поняття відрахування із заробітної плати працівника охоплює за змістом три взаємопоєднаних процеси, що включають нарахування заробітної плати з визначенням розміру належної до утримання суми, невиплату працівникові (утримання) розрахованої із заробітної плати суми і, далі, спрямування цих коштів підприємством, установою, організацією за встановленим у законодавстві призначенням. Проведення відрахувань із заробітної плати працівника можна розмежувати за категоріями осіб, у розпорядження яких ці кошти направляються: 1) державі (бюджет або державні цільові фонди); 2) іншим фізичним або юридичним особам, які не є стороною трудових відносин; 3) підприємству, установі, організації за місцем роботи працівника.
3. До державного бюджету та відповідних державних цільових фондів із заробітної плати працівника підприємством, установою, організацією самостійно провадяться відрахування податків та обов'язкових платежів, передбачених Законом України «Про систему оподаткування».
По кожному податку та обов'язковому платежу відповідними нормативно-правовими актами визначені порядок відрахування (і перерахування), його розмір (ставка), база оподаткування, склад платників. Із заробітної плати працівника в обов'язковому порядку відраховується прибутковий податок з громадян та збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Сума зазначених відрахувань розраховується виходячи з повної суми нарахованої заробітної плати.
4. Прибутковий податок з громадян обчислюється відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. з подальшими змінами. Підприємства, установи, організації всіх форм власності та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів громадянам, зобов'язані здійснювати нарахування, утримання і перерахування прибуткового податку до бюджету. Установи банків тільки за умови пред'явлення платіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку приймають чеки на отримання коштів для виплати належних громадянам сум. Якщо юридичні і фізичні особи не мають рахунків в установах банків або ж виплачують заробітну плату з виручки від реалізації продукції і надання по¬слуг, то вони перераховують утримані суми податку до бюджету через установи банків наступного після виплати належних громадянам сум дня.
Зазначеним Декретом забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів підприємств, установ і організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. За наявності фактів перерахування підприємством, установою, організацією і фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяльності сум податку за своїх працівників зазначені суми включаються до складу оподатковуваного доходу цих працівників з відповідним переобчисленням суми прибуткового податку. Тільки не утримані або утримані не повністю суми прибуткового податку з громадян, що звільнилися, сплачуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок власних коштів.
Винятком є колективні сільськогосподарські підприємства, які сплачують суми прибуткового податку за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства.
Платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткуван¬ня) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі — громадяни) — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До осіб, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні у цілому не менше 183 днів у календар¬ному році. Оподаткуванню підлягає сукупний оподатковуваний доход цих громадян за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.
5. Згідно з цим Декретом оподатковуваними прибутковим податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служби, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому місці трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціального страхування. При цьому до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі. При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в грошовій формі, так і в натуральній. При цьому доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними (ринковими) цінами.
Суми податку, не утримані або утримані не повністю з громадян, що працюють, стягуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності до повної сплати заборгованості.
6. Прибутковий податок з громадян за місцем основної роботи (служби, навчання) обчислюється виходячи із суми сукупного оподатковуваного доходу громадян за ставками, встановленими Декретом.
7. За Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. із заробітної плати працівників здійснюється відрахування відповідних зборів.
8. На підставі законів України «Про загальнообов'язкове дер¬жавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві» від 23 вересня 1999 p., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. і «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового дер¬жавного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. наймані працівники зобов'язані сплачувати страхові внески у відсотках до сум оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні і компенсаційні виплати (в тому числі і в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.
9. 7 березня 2001 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких справляються внески (збори) до соціальних фондів». Гранична сума заробітної плати (сукупного оподатковуваного доходу) для обчислення виплат до соціальних фондів згідно з цим нормативним актом встановлена у розмірі 1600 грн на місяць у розрахунку на кожну особу. Крім того, за підсумками року для кожної фізичної особи — платника внесків провадиться перерахунок страхових внесків згідно з порядком, що затверджується Міністерством праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України. Роз¬мір максимальної величини, зокрема граничної суми заробітної плати, з якої справляються страхові внески до соціальних фондів, може переглядатись з 1 березня кожного року в міру зростання середнього рівня заробітної плати у галузях економіки за рік у порівнянні з попереднім роком.
10. Законодавством встановлено окремий вид відрахувань до бюджету із заробітної плати осіб, які були засуджені до виправ¬них робіт за вироком суду та яким за постановою суду були при¬значені виправні роботи за адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 57 Кримінального кодексу України виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися за вироком суду від шести місяців до двох років за місцем роботи засудженого. Розмір відрахувань в доход держави встановлює суд в межах від десяти до двадцяти відсотків.
Відрахування розраховуються виходячи з усієї суми нарахова¬ної заробітної плати за кожний відпрацьований місяць при її виплаті, включаючи прибутковий податок та обов'язкові платежі без урахування стягнень за вироком, а також незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами (ст. 98 Виправно-трудового кодексу України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p.). З осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування в розмірі, встановленому вироком, провадяться за кожним робочим місцем роботи. Такі відрахування не провадяться з пенсій і допомоги у порядку соціального страхування, виплат одноразового характеру і не передбачених системою заробітної плати, компенсаційних виплат.
У разі скасування вироку суду із закриттям справи і у випадках винесення виправдувального вироку після скасування попереднього вироку в порядку нагляду особі, відносно якої справу закрито або винесено виправдувальний вирок, повертається сума проведених відрахувань у повному розмірі на підставі постанови
суду.
11. Дещо інший порядок встановлено щодо здійснення відрахувань до бюджету із заробітної плати осіб, яким призначені виправні роботи за адміністративні правопорушення. Згідно зі ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців за місцем постійної роботи порушників з відрахуванням до 20 відсотків заробітку. При цьому обчислення суми відрахування здійснюється виходячи із належної до виплати заробітної плати працівника, що передбачено ч. 1 ст. 128 Кодексу законів про працю України.
Статтею 324 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язок правильного і своєчасного провадження відрахування в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку покладається на власника підпри-ємства, установи чи організації за місцем відбування виправних робіт.
12. Підприємством, установою, організацією провадяться також відрахування із заробітної плати у бюджет штрафів за вироком суду (ст. 53 Кримінального кодексу України) та постановою суду (судді) у справах про адміністративні правопорушення (статті 24, 27, 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення) і за постановами інших органів (посадових осіб), уповноважених законом розглядати справи про адміністративні правопорушення. Рішення щодо покарання у вигляді штрафу здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.