Недійсність господарського зобов'язання

Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання
1. Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
2. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:
виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;
допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;
вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
3. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
1. Господарське зобов'язання повністю або у частині може бути визнано судом недійсним на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади. Вичерпний перелік підстав визнання зобов'язання недійсним у судовому порядку наведений у ч. 1 статті, що ко­ментується. До них належать випадки, коли:
1) зобов'язання не відповідає вимогам закону. Під останніми розуміються вимоги, що сто­суються як змісту зобов'язання, так і його форми (щодо вимог до форми господарського догово­ру див. коментар до ч. 1 ст. 181). Однак у разі недодержання сторонами вимог стосовно форми зобов'язання останнє, за загальним положенням ст. 218 ЦК, може бути визнано недійсним лише у випадках, коли це прямо передбачено у законі. Так, недодержання вимоги щодо встановленої форми договору комерційної концесії тягне недійсність договору (ст. 367 ГК).
У судовій практиці трапляються випадки визнання зобов'язання недійсним, якщо воно не відповідає вимогам підзаконного нормативного акта. Така практика суперечить ч. 1 ко­ментованої статті, яка сформульована однозначно і не передбачає розширеного тлумачення. У разі необхідності інше правило встановлюється безпосередньо у законі. Так, зовнішньо­економічний договір може бути визнаний недійсним, якщо він не відповідає вимогам не тіль­ки законів, а й міжнародних договорів (ст. 382 ГК);
2) зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспіль­ства. Така мета може бути різною: ухилення від сплати податків, незаконне вивезення за кор­дон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей, заподіяння руйнівних мате­ріальних збитків конкуренту тощо, але вона має бути свідомою, умисною. Визначення мети зобов'язання такою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, здійснюєтьсясудом;
3) зобов'язання укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Під зазначеною компетен­цією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, які має суб'єкт господарюван­ня чи інший учасник господарських відносин (див. коментар до ст. 55). Таке поняття господарської компетенції можна розглядати як синонім поняття господарської правосуб'єктності яка має спеціальний господарський характер. Зміст вказаної компетенції (спеціальної правосуб'єктності) конкретного учасника господарських відносин складають його права та обов'язки, встановлені законодавством та установчими документами (статутом, засновницьким договором, положенням).
Якщо суб'єкт господарювання вступив у зобов'язальне відношення і при цьому вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених установчими документами, то таке зобов'язання може бути визнано недійсним. Недійсним визнається також зобов'язання суб'єкта організаційно-господарських повноважень (п. 1 коментарю до ст. 176), укладене ним з порушенням меж його господарської компетенції, передбаченої законом, положенням або засновницьким договором.
Підстави визнання зобов'язання недійсним, визначені у ч. 1 коментованої статті, стосую­ться так званих оспорюваних зобов'язань. Останні презумуються як дійсні, але їх дійсність може бути оспорена однією із сторін або відповідним органом державної влади у суді. Суд,встановивши наявність однієї з таких підстав, може визнати зобов'язання недійсним повністю або у частині.
2. Частина 2 регламентує визнання недійсною нікчемної умови господарського зобов'язання. Нікчемними вважаються ті зобов'язання або їх окремі умови, недійсність яких встановлена законом. Вони є недійсними в силу закону з моменту укладення, і тому визнання їх недійсними судом не потребується (ст. 215 ЦК). Тобто у цьому разі презумується недійсність зобов'язання, і разом з тим існує можливість визнання його дійсним у судовому порядку.
Недійсними в силу закону визнаються нікчемні умови господарських зобов'язань, які самостійно або у поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушують права та законні інтереси їх сторін чи третіх осіб. У ч. 2 встановлено перелік нікчемних умов типових договорів ідоговорів приєднання, тобто тих, де сторона не може відступати від змісту договору або наполягати на зміні його змісту (ст. 179 ГК).
Недійсність нікчемних умов господарських зобов'язань встановлюється безпосередньо законом або в порядку, ним визначеному. Так, щодо публічних зобов'язань КМУ може у передбачених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін такого зобов'язання, у тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови публічного зобов'язання,щоне відповідають цим правилам чи встановленим цінам, є недійсними (ст. 178 ГК). Визнається нікчемною і недійсною угода щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинена з недо­держанням встановленої законом письмової форми (ст. 547 ЦК) тощо.
3. Визнання господарського зобов'язання недійсним за рішенням суду є однією з підстав (умов) його припинення (ст. 202 ГК). Зобов'язання припиняється повністю або у частині з дня набрання рішенням суду законної сили. Причому недійсним воно вважається з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє. таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється из майбутнє. Викладене стосується також зобов'язань або їх окремих умов, які визнаються недійсними не лише за рішенням суду, а і в силу закону — як нікчемні.