Митна територія України

Стаття 5. Митна територія України

Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України.
Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами митної території України, крім випадків, визначених законами України.
Встановлення меж дії митного законодавства має важливе правове та практичне значення. Встановлені МК визначення, правила та процедури діють виключно на території держави.
До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать: а) суходіл, у т.ч. острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів - це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берега розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою даного порту (крім прибережних установок та штучних островів); б) внутрішні води (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм); в) надра в межах кордонів України, у т.ч, надра під територіальним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння); г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т.ч. над територіальним морем (на висоту до 100 - 110 км над рівнем моря); д) територіальне море (прилеглий морський пояс) - смуга прибережних морських вод завширшки, до 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки; е) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у т.ч. континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, непридатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу). До митної території України входять і штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській зоні України. Відповідно до ст.2 Закону України "Про виключну (морську) економічну зону України" від 16 травня 1995 р. №162/95-ВР, морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.
Спеціальні митні зони належать до спеціальних (вільних) економічних зон. Порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з органами місцевого самоврядування, органами державної виконавчої влади та іншими органами регулюється Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. №2673-XII. Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також термін, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.
У світовій практиці існують різні види митних територій: національна державна митна територія (вона може містити в собі території штучних островів, усіляких споруд і установок, створюваних в економічній зоні, де та або інша держава має виключну юрисдикцію щодо митної справи); єдина митна територія, утворена державами на основі договору про створення митного союзу; митна територія вільної митної зони; митна територія економічної зони та ін. Митна територія може збігатися і не збігатися з державною територією. Останнє має місце, коли в державі є вільні гавані, вільні митні зони, зони порто-франко та ін. Під вільною гаванню розуміють території порту разом із водними басейнами, набережними і невеликі суміжні ділянки землі з розташованими на них фабриками, майстернями і складами. Територія вільної гавані не входить до митної території даної держави, тому в межах такої гавані дозволяється вільний ввіз і вивіз іноземних товарів без стягування з них мита і митних зборів. Складування і зберіганнятаких товарів на приписних митних складах жодним терміном не обмежуються. Дозволяються також оброблення, переупаковування цих товарів, а також деякі інші операції. З товарів, увезених з вільної гавані в межі митної території даної держави або будь-якої іншої митної території, стягується мито на загальних підставах. Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко (тобто порт, місто, область). Вони також виокремлюються з загальної митної території, і в їх межах дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних товарів. Таким чином, порто-франко, на відміну від вільної гавані, — це не тільки територія порту з прилеглими до нього невеликими ділянками, а ще й місто і навіть ціла область. У районах порто-франко дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних товарів державам будь-якого регіону світу, при цьому як внутрішньоконтинентальним, так і прибережним. Правовий стан і межа району порто-франко визначаються актом держави, влада якої поширюється на цей район, або міжнародною угодою. Правовий же стан вільної гавані регламентується тільки національним законодавством.
На відміну від вільної гавані на території вільної зони дозволяється лише складування товарів із метою їх огляду і перевірки, але категорично забороняється їх зберігання, оброблення, переупаковування або проведення будь-яких інших операцій із товарами.
Вільна митна зона створюється на основі угоди, що передбачає скасування імпортного мита та інших торговельних обмежень щодо обміну товарами усередині об'єднання. Кожна держава-учасник зберігає право установлювати свій зовнішній митний тариф (див.: Морське право: Офіційний текст Конвенції ООН з морського права ООН, 1982). Держава може також: 1) відповідно до положення ст. 33 Конвенції з морського права 1982 р. оголосити поза межами своїх територіальних вод спеціальну митну зону, що є суміжною, тобто зону, у котрій митні установи даної держави здійснюють функції митного контролю, - уживають заходів щодо попередження ввозу контрабанди і стягують увізне мито; 2) відповідно до статей 127 і 128 зазначеної Конвенції встановити безмитну зону. Ці зони створюються з метою забезпечення зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря. Права держави в такій митній зоні визначаються національними законами, міжнародними договорами й угодами.