Міжнародні розрахункові операції

Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції
1. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язан­ими, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.
2. Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформлен­ням платежів.
3. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законо­давством країн — учасниць розрахунків.
4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.
5.Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).
6.Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні докумен­ти: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використо­вуються для одержання платежу.
1. Міжнародні розрахункові операції (міжнародні розрахунки) — це врегульовані норма­ми права платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що здійснюються у сфері зов­нішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юри­дичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» усі су­б'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: а) самостійно визначати форму розра­хунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; б) вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог законів України.
Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 7 Декрету КМУ «Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
2.Частина 2 коментованої статті встановлює коло суб'єктів (учасників) міжнародних роз­рахунків, до якого входять: експортери — українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяль­ності, які продають товари іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів; ім­портери — іноземні суб'єкти господарської діяльності, які продають товари українським суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності з ввезенням або без ввезення цих товарів на те­риторію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання уста­новами та організаціями України, розташованими за її межами; банки — банк для зовніш­ньоекономічної діяльності України, уповноважені банки та інші фінансові установи на території України, іноземні і міжнародні банки, зареєстровані у встановленому порядку на території України.
Зазначені особи стають суб'єктами міжнародних розрахунків, коли вони вступають у від­носини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням пла­тежів.
3. Частиною 3 коментованої статті встановлено, що міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоеко­номічних контрактів, валютним законодавством країн — учасниць розрахунків.
До нормативно-правових актів міжнародного права щодо розглядуваних відносин відно­сяться, зокрема, Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (Женева, 7 червня 1930 p.), Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (Женева, 7 червня 1930 p.), Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (Женева, 7 червня 1930 p.), Конвенція, якою запроваджено уніфікований закон про чеки (Женева, 19 березня 1931 p.), Конвенція, що має на меті вирішення деяких колізій законів про чеки (Женева, 19 березня 1931 p.), Конвен­ція про гербовий збір стосовно чеків (Женева, 19 березня 1931 p.), Конвенція про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Нью-Йорк, 9 грудня 1988 p.), Конвенція Орга­нізації Об'єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви (Нью-Йорк, 11 груд­ня 1995 p.).
Міжнародні звичаї, якими керуються у банківській практиці, відображені у збірниках Міжнародної торговельної палати (МТП). Це, зокрема, Уніфіковані правила про інкасо в ре­дакції 1995 р. (публікація МТП № 522), Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація МТП № 500), Уніфіковані правила по договірних гарантіях у редакції 1978 р. (публікація МТП № 325), Уніфіковані правила міжнародної тор­говельної палати для гарантій за першою вимогою 1992 року (публікація МТП № 548).
Міжнародні розрахунки в іноземній валюті здійснюються з урахуванням положень Де­крету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Важливу роль у здійсненні міжнародних розрахунків (хоч вони і мають характер рекомен­даций) відіграють Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені постановою КМУ і НБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» від 21 червня 1995 р.
4. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами (див., наприклад, Угоду між Урядом України і Урядом Російської Фе­дерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, від 28 травня 1997 p.).
Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків визначаються договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.
Згідно із ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання валютного контролю» уповноважений банк — це будь-який банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів.
5. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими існують кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).
Для здійснення банківської діяльності у вигляді міжнародних розрахункових операцій банки відкривають і ведуть кореспондентські рахунки в банках за межами України.
У той же час банки-нерезиденти відповідно до Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженого постановою Правління НБУ від 26 березня 1998 p., відкривають і ведуть кореспондентські рахунки в бан­ках на території України. Порядок реєстрації кореспондентських рахунків банків, банків­ських об'єднань і здійснення контролю за кореспондентськими відносинами встановлено Правилами реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, затвердженими постановою Правління НБУ від 15 серпня 2001 р.
6. Частина 6 коментованої статті містить примірний перелік комерційних документів, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків. До цього переліку, зокрема, входять: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сер­тифікат), документ про право власності та інші комерційні документи.
Ця ж частина перелічує фінансові документи, що застосовуються для здійснення міжнародних розрахунків: простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші до­кументи, що використовуються для одержання платежу.