Місце виконання господарського зобов'язання

Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання
1. Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
2.У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:
за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
за грошовими зобов'язаннями — за місцезнаходженням (місцем проживання) управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженню» (місцем проживання) за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про ньс— зобов'язану сторону;
(Абзац третій частини другої статті 197 із змінами, внесеними згідно із Заког2т Ns 2452-IV від 03.03.2005)
за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'яза­ної сторони, якщо інше не передбачено законом.
(Абзац четвертий частини другої статті 197із змінами, внесеними згідно із Законом № 2452-IVвід 03.03.2005 )
3.У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням, має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до де­позиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов’язання.
1. Визначення місця, де господарське зобов'язання повинно бути виконане, у ряді випадків має важливе значення і є істотною умовою зобов'язання. Від цього, зокрема, залежить, на яку сторону будуть покладені витрати з доставки товару у визначене місце і котра із сторін на цей час несе ризик випадкової загибелі або псування товару. Належне місце виконання господарського зобов'язання є однією з необхідних умов його виконання належним чином.
Місце виконання господарського зобов'язання визначається законом (наприклад, зі змісту Закону України «Про приватизацію державного майна» від 19 лютого 1997 р. випливає, що місцем виконання приватизаційного зобов'язання є місцезнаходження приватизованого майна), господарським договором або змістом зобов'язання. Господарський договір, зокрема, може визначити місце виконання зобов'язання шляхом посилання в ньому на одну з ба­зових умов, визначених Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів — Правилами Інкотермс (див. Указ Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 p.). Щодо визначення місця з виконання зобов'язання за змістом останнього, то, наприклад, концесійне зобов'язання за Законом України «Про концесії» не може бути виконане в іншому місці, ніж місцезнаходження об'єкта концесії.
2. Частина 2 визначає місце виконання певних видів господарських зобов'язань у тих випадках, коли таке місце для них не визначено законом, господарським договором або змістом зобов'язання. Якщо змістом зобов'язання є передача прав на нерухоме майно (наприкладшляхом оренди цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна), зобов'язання підлягає виконанню за місцезнаходженням такого майна.
Грошовими вважаються розрахункові, кредитні зобов'язання по сплаті адміністративно-господарських штрафів та інших сум, а також інші зобов'язання, матеріальним об'єктом яких виступають грошові кошти.
Місцезнаходженням (місцем проживання) управненої сторони, у тому числі на момент виникнення зобов'язання (наприклад укладення договору, накладення штрафу), чи новим її місцезнаходженням (місцем проживання) слід вважати місце державної реєстрації цієї сторони як суб'єкта господарської діяльності юридичної особи чи фізичної особи — підприємця.
3. Виконання господарського зобов'язання шляхом внесення зобов'язаною стороною належних з неї грошей або цінних паперів до депозиту державної чи приватної нотаріальної контори за місцем виконання зобов'язання вважається належним його виконанням у випадках, визначених ч. З коментованої статті. Таке виконання регулюється також гл. 13 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. і здійснюється відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. № 20/5.