Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання
1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарюван­ня та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: пра­во власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її конти­нентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення дер­жавою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спря­мованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспіль­ству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права гласності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущен­ня протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного -а підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції І підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визна­чення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на те­риторії України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, за­хист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського поряд­ку, додержуючись вимог законодавства.
1. Коментована стаття присвячена визначенню змісту поняття «правовий господарський л: рядок», яке є нормативною складовою більш широкого поняття — «суспільний господарський порядок» (преамбула до ГК).
Стаття в концентрованій формі визначає конституційні основи правопорядку в економіч­ній системі України, утвердженню якого має сприяти ГК. Вона зводить докупи розрізнені конституційні положення, які визначають основи регулювання відносин у сфері господарю­вання, і таким чином дає учасникам останніх цілісне уявлення щодо правових засад, на яких грунтується правопорядок у вказаній сфері.
Крім того, вона встановлює загальну вимогу фундаментального, стратегічного характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади три прийнятті управлінських рішень стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин. Такою загальною вимогою є оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання з державним регулюванням макроекономічних процесів. Це означає, що в правовому регулюванні у сфері господарювання не повинно бути крайнощів, тобто, з одного боку, усунення держави від впливу на формування та здійснення економічних відносин, а з іншого — невиправданого втручання органів держави у ці відносини. Вплив на економіку держава має здійснювати, головним чином, заходами регулювання макроекономічних процесів, а не дріб'язковою регламентацією діяльності підприємців, втручанням у їх оперативні господарські відносини.
У першу чергу дана вимога має враховуватися при прийнятті законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України (далі — КМУ), спрямованих на регулювання відносин у сфері господарювання. Орієнтирами і визначальними критеріями при цьому мають бути відповідальність держави перед людиною за свою діяльність, передбачена ст. З Конституції України, а також необхідність утвердження України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави. Вказана загальна вимога конкретизується у за­гальних принципах господарювання (ст. 6 ГК).
2. У ч. 2 коментованої статті наведено основні конституційні положення, якими визначається господарський правопорядок в Україні. Деякі з них є загальними засадами конституційного ладу України. Зокрема, ст. 13 Конституції України встановлює, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є і: актами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права їх власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, в л значених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єк­ті права власності рівні перед законом.
Винятковим значенням землі в економічному житті України зумовлено окреме конституційне встановлення її правового режиму, якому спеціально присвячено ст. 14 Конституції, в якій проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особли­вою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Господарський правопорядок в Україні має формуватися також з урахуванням конститу­ційного обов'язку держави забезпечувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Конституції).
Одне з фундаментальних конституційних положень, на яке спирається національний гос­подарський правопорядок, міститься у частині першій ст. 15 Конституції, згідно з якою су­спільне життя в Україні ґрунтується на засадах економічної багатоманітності. Серед інших принципових положень, що на рівні засад конституційного ладу визначають правопорядок у сфері господарювання, необхідно назвати положення ст. 18 Конституції щодо взаємови­гідного співробітництва України з іншими країнами; положення ст. 8 Конституції щодо: ви­знання і дії в Україні принципу верховенства права; найвищої юридичної сили Конституції України; конституційних норм як норм прямої дії; гарантування звернення до суду для за­хисту конституційних прав громадян безпосередньо на підставі Конституції.
Важливими складовими, якими визначається правопорядок у сфері господарювання, є ряд конституційних економічних і соціальних прав громадян. Насамперед, це право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелекту­альної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції). Згідно з цією статтею право приватної влас­ності набувається в порядку, визначеному законом; це право є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідно­сті, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного від­шкодування їх вартості. Лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану допускається при­мусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості. Кон­фіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та по­рядку, встановлених законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб також можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Водночас вказаною статтею влас­ників зобов'язано використовувати власність таким чином, щоб не завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Ще одним конституційним правом, важливим для визначення господарського правопо­рядку, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене в ст. 42 Конституції. З метою належного здійснення даного права держава забезпечує захист добросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає недобросовісної кон­куренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також неправомірного обме­ження конкуренції, визначає законом види і межі монополії. Держава здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, захищає права споживачів, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією. Насамперед, це право кожного на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, гаран­тується захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції). Кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується шляхом визначення законом максимальної тривалості ро­бочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, інших умов здійснення цього права, а також надання днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого робочого дня для працівників окремих профе­сій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час (ст. 45 Конституції).
Водночас Конституція гарантує тим, хто працює, право на страйк для захисту своїх еконо­мічних і соціальних інтересів, яке здійснюється в порядку, встановленому законом (ст. 44 Конституції), а також право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36 Конституції).
3. Наведений у коментованій статті перелік конституційних положень загальним чином визначає конституційно-правові межі господарського правопорядку, рамки, в яких повинні формуватися господарське та інше законодавство, прийматися відповідні управлінські рі­шення органами державної влади та органами місцевого самоврядування (програми діяльно­сті уряду, регіональні програми тощо).
Таким чином, суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог. Термін «законодавство» вживається в да­ному випадку в його широкому розумінні — як сукупність чинних нормативно-правових актів, включаючи локальні акти (колективні договори, статути тощо), якими регулюються відносини, що складаються у сфері господарювання.
Суб'єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання, оскільки во­ни здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, повинні додер­жуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави, мо­ральних принципів і норм, ділових правил і звичаїв (навіть попри відсутність юридичної відповідальності за недодержання вказаних правил, звичаїв тощо).