Коментар до статті 148. Підміна дитини

 Коментар до статті 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів,-

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єкт злочину - особиста свобода дитини та сім'я як блага, що охороняються Конституцією України.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у підміні чужої дитини. Під дитиною у цій статті слід розуміти немовля як особу, ідентифікувати яку за її Індивідуальними ознаками ЇЇ батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.

Підміна - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків. Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відпов'дноі мети може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 149 як здійснення незаконної угоди щодо сплатної передачі неповнолітнього іншим особам.

3. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, для якої у даний час одне із немовлят юридичне е чужим.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальними - корисливими або іншими особистими - мотивами.

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність. Якщо винний діє з національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних випадках його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442).

Конституція України (cm. cm. 28-29, 51-52).

Конвєнція про права дитини від 20 листопада 1989 p. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 p.

Декларація 00Н про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 груд-

ня 1992р.

Зокон України "'Про охорону дитинства"від26 квітня 2001 р.