Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законо¬давства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгод¬ження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 4617-10 від 24 01 83 № 8474-10 від 27.02.83, № 5938-11 від 27.05.88; Законом № 3693-12 від 15.02.93)
1. Колективний договір у трудовому праві розглядається в декількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практич¬не значення.
Для трудових і соціально-економічних відносин характерним є формування різноманітних інтересів (інтересів найманої праці, інтересів капіталу та інтересів суспільства), які за своїм змістом можуть не збігатися або ж бути протилежними та внутрішньо суперечливими. Світовий досвід показує, що одним із найефек¬тивніших чинників урегулювання соціальних суперечностей є со¬ціальне партнерство. Його основною метою є регулювання та вирішення конфліктів, збалансування соціально-економічних ін¬тересів працівників і підприємців. Тому діяльність суб'єктів ко¬лективно-договірного регулювання повинна спрямовуватися не на сліпе відстоювання власних інтересів за будь-яку ціну, а на пошук прийнятних варіантів поведінки для всіх учасників, ви¬значення взаємних поступок і компромісів.
Досягнення соціальної злагоди в суспільстві можливе шляхом укладення колективних договорів з метою узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців, уповноважених органів на конкретних підприємствах, в установах, організаціях. їх співробі¬тництво базується на засадах рівності сторін у переговорах, пріо-
Нормативні умови колективного договору — це такі умови, в яких сторони на рівні підприємства встановлюють локальні нор¬ми права, що регулюють умови праці. Це можуть бути умови, що випливають з конкретизації окремих положень і статей КЗпП України (наприклад, встановлення умов виплати міжрозрядної різниці робітникам-відрядникам при виконанні робіт різної ква¬ліфікації). Разом з тим, у колективному договорі можуть бути вста¬новлені норми, які надають працівникам додаткові, порівняно з централізованим законодавством, пільги і переваги (скорочений робочий час, додаткові оплачувані відпустки тощо). В усіх випад¬ках при встановленні в колективному договорі локальних норм важливо, щоб визначені ними умови не погіршували права най¬маних працівників у порівнянні з тими, що їм гарантовані центра¬лізованим законодавством. Колективні договори повинні встано¬влювати норми, що передбачають більш високі пільги та гарантії порівняно з чинним законодавством, угодами вищого рівня.
3. 1 липня 1993 р. прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», яким встановлені правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-еконо¬мічних інтересів працівників і власників. На основі цього Закону в новій редакції викладено главу 2 Кодексу законів про працю України.
Зміни торкнулися не тільки норм, що визначають поняття, порядок укладення та виконання колективного договору, його зміст був розширений шляхом встановлення нових видів актів колективно-договірного регулювання — генеральної, галузевої та регіональних угод. Укладення зазначених нормативно-правових договорів розглядається як одна з форм соціального партнерства і в поєднанні з іншими нормами, що встановлюють принципи, види та форми участі суб'єктів соціально-трудових відносин у визначенні обов'язкових правил поведінки, формують новий інститут трудового права — соціальне партнерство.
Законодавство України встановлює і сторін соціального парт¬нерства. До них належать професійні спілки та їх об'єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства, работодавці, їх організації та об'єд¬нання, держава в особі виконавчих органів влади і органів місце-
вого самоврядування. їх правовий статус визначається Консти¬туцією України, КЗпП України, законами України «Про колек¬тивні договори і угоди» від 1 липня 1993 р., «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p., «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. та іншими нормативно-правовими актами.