Громадянин у сфері господарювання

Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання
1. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підпри­ємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
2.Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм май­ном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
із залученням або без залучення найманої праці;
самостійно або спільно з іншими особами.
4.Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством без­посередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення під­приємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарсько­го товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
5.Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприєм­ництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.
6.Громадянин-підприємець зобов'язаний:
у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємниць­кої діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
7. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених стат­тями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншувстановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.
Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.
1. Громадянину для придбання статусу суб'єкта господарювання необхідно здійснити процедуру державної реєстрації як суб'єкта господарювання (підприємця). Здійснення громадянином підприємницької діяльності без державної реєстрації автоматично виключає визнання його суб'єктом господарювання, оскільки закон пов'язує одержання статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкта підриємництва. Заняття громадянином підприємницькою діяльністю без реєстрації є порушенням законодавства, і до порушника можуть бути застосовані правові санкції.
Під громадянином як суб'єктом господарювання ГК розуміє громадянина України, іноземця та особу без громадянства (п. 2 ч. 2 ст. 55). Підприємницькою визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК). Отже, громадянин, який працює за трудовим договором, не є підприємцем, тому що він діє не на свій ризик, а виконує доручення роботодавця. Необхідною умовою для зайняття громадянином підприємницькою діяльністю є його державна реєстрація як підприємця відповідно до ст. 58 Кодексу.
2. При здійсненні господарської діяльності громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, що належить йому на праві приватної власності, а не тільки тим, що використовується у господарській діяльності. У разі банкрутства громадянина-підприємця до складу ліквідаційної маси не включається тільки те майно, на яке відповіднодо цивільного процесуального законодавства України не може бути звернено стягнення (див. додаток № 1 до ст. 379 ЦПК).
3. Частина 3 даної статті передбачає право громадянина здійснювати підприємницьку діяльність як зі створенням юридичної особи у вигляді приватного підприємства (ст. 113 ГК». так і без його створення.
4. Громадянин-підприємець може займатися господарською діяльністю самостійно або разом з іншими громадянами, а також залучати найманих працівників. Керувати створеним приватним підприємством громадянин також може самостійно або через керівника, який наймається за контрактом. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін (ч. 4 ст. 65 ГК).
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність разом з іншими громадянами абоюридичними особами, для чого громадянин може становитись учасником і/або засновникомгосподарчого товариства, бути учасником виробничого кооперативу або стороною договору про спільну діяльність. У цьому випадку права та обов'язки громадянина-підприємця регулюються установчими документами господарчого товариства, виробничого кооперативу або договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва.Однак підприємницька діяльність деяких категорій громадян може бути обмежена законом (ч. 4 ст. 12 ГК). До таких категорій громадян належать, насамперед, депутати, поса­дові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції України).
6. Громадянин-підприємець при здійсненні господарської діяльності зобов'язаний врахо­вувати вимоги різних нормативно-правових актів, що регулюють окремі аспекти господарю­вання.
Громадяни зобов'язані отримати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності, порядок одержання якої, а також інші умови визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.
Обов'язок інформувати органи державної реєстрації про зміну істотних умов здійсненню підприємницької діяльності, таких як адреса місцезнаходження, предмет діяльності тощо, покладена на громадянина-підприємця Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Обов'язок громадян-підприємців дотримувати права споживачів передбачено у Законі України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. Громадяни-підприємці також повинні дотримуватися правил сертифікації, що містяться у Декреті КМУ «Про стандартиза­цію й сертифікацію» від 10 травня 1993 p., і забезпечувати належну якість продукції відпо­відно до вимог Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 р.
Обов'язок громадян-підприємців вести облік, подавати податкові декларації й сплачувати податки передбачений у нормативно-правових актах, що регулюють порядок ведення бух­галтерського обліку, звітності, а також у податковому законодавстві
7. Частина 7 коментованої статті закріплює обов'язок громадян-підприємців дотримувати правила найму працівників, забезпечувати соціальні гарантії найнятих працівників.
Громадянин-підприємець також повинен нести самостійну відповідальність за результати своєї господарської діяльності.