Господарське зобов'язання

Стаття 173. Господарське зобов'язання
1. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарю­вання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
2.Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
3.Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст госпо­дарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
1. Коментована стаття вперше легально закріплює поняття і визначення господарського зобов'язання. Зобов'язальні правовідносини є органічною складовою системи господарських правовідносин. Разом з іншими типами останніх вони індивідуалізують вимоги норм господарського права щодо взаємного положення та взаємодії суб'єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання, наділяють цих суб'єктів взаємними правами і обов'язками. Таким чином, господарські зобов'язання є однією з передумов господар­ської діяльності.
У юридичних формах господарських зобов'язань, і тільки в них, реалізується господар­ський обіг — процес переміщення товарів (результатів виконаних робіт, наданих послуг) із сфери виробництва у сферу розподілу та обміну і через неї — у сферу споживання. У юри­дичних формах господарських зобов'язань здійснюються також певні організаційно-господарські (управлінсько-господарські) дії.
Зобов'язальні правовідносини передбачають юридичний зв'язок певних осіб — учасників зобов'язання, що відрізняє їх від правовідносин абсолютного характеру, де праву суб'єкта протистоїть обов'язок усіх і кожного утримуватися від дій, які порушують це право (право власності, право господарського відання тощо). У зобов'язанні беруть участь дві сторони: зобов'язана сторона, зокрема боржник, зобов'язаний вчинити певну дію, що становить зміст зобов'язання, чи утриматися від певних дій, та управнена сторона, зокрема кредитор, який має право вимагати виконання зобов'язання.
Частина 1 ст. 173 у буквальному розумінні передбачає ті відносно нечисленні види зобов'язань, зміст яких вичерпується однією дією (утриманням від дій), а управнена сторона не несе ніяких обов'язків щодо зобов'язаної сторони. Однак за своєю сутністю і спрямова­ністю ця норма, як і інші норми зобов'язального права, що містяться у ГК, призначена для регулювання всієї сукупності господарських зобов'язань у їх різноманітності. Адже зміст господарських зобов'язань у реальній економіці набагато складніший і, як правило, охоплює не одну, а комплекс дій, спрямованих на досягнення єдиного економічного результату (поставка партій продукції, виконання інноваційних робіт, будівельний підряд тощо).
Конкретне господарське зобов'язальне правовідношення у переважній більшості випадків поєднує декілька передбачених коментованою нормою «атомарних» господарських зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом і підставою виникнення. Крім того, такі «атомарні» зобов'язання часто взаємоспрямовані: управнена сторона в одному з них є зобов'я­заною в іншому, і навпаки. Зокрема, це стосується зобов'язань, що виникають з двосторон­ніх договорів. А таких договорів у економіці переважна більшість. Так, у зобов'язанні по­ставки постачальник — зобов'язана сторона; він зобов'язується поставити покупцеві товар в обумовлені строки. А покупець — управнена сторона має право вимагати від постачальника виконання цього обов'язку. Водночас покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму, тобто стає стороною зобов'язаною, а постачальник, відповідно, управненою.
Інтереси управненої і зобов'язаної сторін у господарському зобов'язанні не суперечать один одному. Вони підпорядковані меті досягнення єдиного економічного результату і мають реалізовуватися у межах встановленого правового господарського порядку з додержан­ням вимог законодавства. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК).
2. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські та організаційно-господарські. У теорії до видів господарських зобов'язань відносять також внутрішньогосподарські зобов'язання — зобов'язальні відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його струк­турними підрозділами (див. ст. З ГК). Оскільки структурні підрозділи ГК не визнаються суб'єктами господарювання, до відносин за їх участю не можуть бути безпосередньо застосовані його положення, що регулюють господарські зобов'язання.
Крім зазначених, до видів господарських зобов'язань ГК відносить також соціально-комунальні та публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (див. коментар до статей 177,178).
3. Частина 3 відображає диспозитивний (у межах законодавства) характер норм, що регулюють господарські зобов'язання, зокрема, закріплює право сторін на зміну (конкретизацію або розширення) змісту останнього у процесі його виконання за взаємною згодою.