Господарська діяльність та господарські відносини

Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини
1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та ре­алізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають правову визначеність.
2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підпри­ємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
4. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єк­тами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.
6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними під­розділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.
1. Дана стаття конкретизує положення ст. 1 щодо визначення предмета регулювання Кодексу. Хоча весь зміст статті по суті присвячений визначенням тих чи інших понять, тим не менш і він потребує чималих пояснень,
Визначення поняття «господарська діяльність» має ключове значення для всього масиву господарського законодавства, Більше того, воно використовується і в інших галузях законодавства (наприклад у податковому і кримінальному), Ця обставина потребує максимально чіткого підходу до формулювання вказаного поняття. Проте чинне господарське законодавство й до останнього часу містить декілька його визначень (наприклад: закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 1) від 16 квітня 1991 р.; «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 1.32 ст. 1) від 18 листопада 1997 р.; «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (ст. 1) від 1 червня 2000 p.). Однак за своїм змістом ці визначення різняться, що негативно позначається на розв'язанні конкретних господарських питань. Із введенням у дію ГК з'явилося базове ви­значення господарської діяльності, що нарешті зумовить необхідність перегляду відповід­них визначень, що містяться в окремих законодавчих актах.
З'ясовуючи поняття господарської діяльності, наведене у п. 1 коментованої статті, треба зробити деякі попередні застереження. Поняття «господарська діяльність», якщо відволіктися від даного у Кодексі визначення, само по собі має досить широке значення, а тому засто­совується у багатьох випадках. Так, може йтися, наприклад, про побутову, домашню госпо­дарську діяльність. В одних випадках господарська діяльність стає основною, систематич­ною, професійною, а в інших — додатковою, допоміжною, побіжною. Тому й різним є пра­вовий режим стосовно того чи іншого різновиду господарської діяльності.
Критеріями відмежування одного різновиду господарської діяльності від іншого можуть бути: сфера, галузь, у яких провадиться ця діяльність (наприклад сфера суспільного вироб­ництва, соціальна, культурна та інші сфери); мета діяльності (одержання прибутку або без його одержання); суб'єкт діяльності (спеціальний суб'єкт — суб'єкт суто господарської діяльності або інший суб'єкт, для якого ця діяльність є допоміжною); обсяг саме господар­ської діяльності у більш широкій за змістом діяльності того чи іншого суб'єкта (основний або допоміжний).
Ще одне важливе застереження: господарська діяльність здійснюється у загальній еконо­мічній сфері, а тому має суто економічні властивості. Останні неможливі без вартісної оцін­ки та еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Це стосується як комер­ційної, так і некомерційної господарської діяльності. Отже, така ознака результатів госпо­дарської діяльності, як «цінова визначеність», присутня в абсолютній більшості випадків (у ринковій економіці — переважно за угодою сторін), хоча у некомерційній господарській діяльності можливі випадки безкоштовного надання її результатів.
З оглядом на викладене вище назвемо найважливіші ознаки основної господарської діяль­ності, що регулюється нормами ГК:
а) вона здійснюється у сфері суспільного виробництва (і ніяк не у сфері особистого спо­живання);
б) перебуваючи у сфері суспільного виробництва, яке, у свою чергу, базується на ринко­вих засадах, ця діяльність спрямована на задоволення приватних інтересів суб'єктів господа­рювання за умови дотримання ними певних публічних інтересів (іншими словами, у госпо­дарській діяльності об'єктивно поєднані приватні і публічні інтереси);
в) вона перш за все пов'язана з тією сферою суспільного виробництва, в якій здійснюється господарське використання майна;
г) вона є діяльністю, що організує виробництво та використання майна;
д) її результати мають вартісний характер.
2. Коментована стаття визначає й певні різновиди господарської діяльності. Оскільки во­на здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів як з метою одержання прибутку (комерційна, підприємницька діяльність), так і без одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність), то мета (одержання прибутку або без його одержання) є головним критерієм поділу цієї діяльності на види. Існують й додаткові критерії цього по­ділу, про що йдеться у подальшому тексті Кодексу (гл. 4 «Господарська комерційна діяль­ність (підприємництво)» та гл. 5 «Некомерційна господарська діяльність»).
Однак не слід вважати, що основний критерій поділу господарської діяльності на комер­ційну і некомерційну — наявність або відсутність мети одержання прибутку -— має абсолют­ний характер. Якщо така мета є, то є й конкретний результат її досягнення, але він може бути повним, частковим або зовсім відсутнім. Тому необхідно наблизити цей критерій до реаль­ного життя.
У даному питанні на допомогу приходить одне з положень Системи національних рахун­ків (СНР), прийнятої у 1993 р. Комісією Європейських співтовариств, Міжнародним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Організацією Об'єд­наних Націй та Світовим банком. У відповідності із СНР комерційні та некомерційні види діяльності розмежовуються за таким критерієм: комерційна діяльність включає виробництво продукції або надання послуг на ринку за ціною, яка покриває більше половини витрат виробництва; некомерційна діяльність охоплює виробництво продукції або надання послуг, безкоштовних або за цінами, що покривають половину чи менше половини витрат вироб­ництва.
Слід зазначити, що Кодекс містить окремі положення й про «неприбуткову» або «некомерційну (неприбуткову)» діяльність. Йдеться, наприклад, про діяльність благодійних (ст. 131) та військових (ст. 414) організацій. У цих організаціях господарська діяльність має підпорядкований, допоміжний характер.
3. Частина 3 коментованої статті має суто роз'яснювальне значення, оскільки спрямована на запобігання непорозумінням, які трапляються на практиці при визначенні меж господарської діяльності. Під останньою нерідко помилково розуміють просте задоволення потреб організації (наприклад освітянського, оздоровчого або культурного призначення), яка дбає про ремонт або інше облаштування свого приміщення. Оскільки така організація своїми діями безпосередньо не створює результат господарської діяльності (не виготовляє та не реалізує продукцію, не виконує роботу чи не надає послуги вартісного характеру), то вона й не може бути суб'єктом цієї діяльності. З іншого боку, господарче забезпечення діяльності організації у багатьох випадках потребує юридичного оформлення стосунків зі стороною, яка виконує відповідні роботи чи надає послуги (наприклад, укладення договору на виконання ремонтних робіт). Бажано, щоб ці стосунки здійснювалися у відповідності з нормами господарського законодавства.
4. Ознаки господарської діяльності, розглянуті вище, з тими чи іншими особливостями надані у будь-який сфері господарських відносин. Частина 4 даної статті встановлює, що роз­глядувана діяльність здійснюється у господарсько-виробничих, організаційно-виробничих та внутрішньогосподарських відносинах. Щодо особливостей цих сфер, то про них йдеться у на­ступних частинах статті.
5. Господарсько-виробничі відносини, що складаються при безпосередньому здійсненні господарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, звичайно набувають форму господарських зобов'язань (господарських договорів). Зміст госпо­дарських зобов'язань визначається не тільки угодою їх учасників, а й іншими актами, на основі яких вони укладаються (наприклад, при наданні державних замовлень). Майновий елемент у відносинах даного різновиду дістає вияв у передачі або в русі певного майна. Час­тішеза все такі майнові відносини супроводжуються й організаційними відносинами.
Сам термін «господарсько-виробничі відносини» вказує на максимальну наближеність і останніх до виробничої діяльності суб'єктів господарювання. Він замінює термін, який вживався у минулому, — «оперативно-господарські відносини». У «до ринкових» умовах головні майново-організаційні питання вирішувалися «згори», а підприємства мусили оперативновиконувати такі рішення. Тепер центр тяжіння повнокровної господарської діяльності переміщуються саме туди, де він первісно і мав бути, — безпосередньо на підприємства та інші суб'єкти господарювання.
6. Організаційно-господарські відносини виникають, як правило, у сфері господарського управління. Підстави їх виникнення вельми різноманітні — це, наприклад, акти державних органів (зокрема владні приписи виробничо-господарським суб'єктам від антимонопольного органу, органу ціноутворювання, органу стандартизації тощо), договори між централь­ними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами
(об’єднаннями підприємств), договори про утворення об'єднань, фінансово-промислових груп або холдингів підприємств, уставні документи складних виробничо-господарських структур, у яких створюються субординаційні господарські ланки.
Деякі «вертикальні» господарські відносини мають складну, багатошарову структуру. Це стосується, наприклад, відносин між органами податкової служби й суб'єктами господарювання.
Оподаткування має, безумовно, бюджетно-фінансовий аспект, тобто на всіх суб'єктів господарювання накладається конституційний обов'язок зі сплати податків. Акти органів податкової служби, спрямовані на захист публічних інтересів, встановлюють правовідносини цих суб'єктів з державою. Звідси і відповідальність суб'єктів господарювання перед держа­вою за податкові правопорушення. Однак важливо враховувати, що компетенція органів по­даткової служби охоплює значно більше коло питань, ніж видання лише владних вказівок. Виникають і такі відносини, що породжують для кожного з їх учасників як права, так і обов'язки. Прикладом можуть слугувати відносини, пов'язані з умовами і порядком повер­нення раніше сплаченого податку на додану вартість, з правом вибору громадянином-підприємцем певного виду оподаткування (пропорційно доходу або фіксованою сумою за па­тентом), виникненням «податкової застави» тощо. У таких відносинах мають поєднуватися приватний і публічний інтереси. У цих випадках йдеться саме про організаційно-господар­ські відносини.
7. Внутрішньогосподарські відносини — це різновид господарських відносин, які виника­ють безпосередньо у внутрішній виробничій сфері підприємств та інших господарських ор­ганізацій, їх суб'єктами стають саме внутрішні підрозділи підприємств (цехи, виробництва тощо). Вони вступають у відносини між собою, а також, у цілому, з господарюючим суб'єк­том, до складу якого входять. Права та обов'язки учасників внутрішньогосподарських відно­син, як правило, визначаються локальними нормативними актами суб'єктів господарюван­ня. Не виключається можливість укладення внутрішньогосподарських договорів.