Гарантії і компенсації при службових відрядженнях

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого примі-щення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.
(Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)
1. Підставою для встановлення гарантій, визначених цією стат¬тею, є направлення працівника у службове відрядження, яким вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі — підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Правовою основою регулювання відносин, пов'язаних з направ¬ленням працівника у службове відрядження, поряд з коментова¬ною статтею є положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції 1997 p.), що передбачає поря¬док включення до валових витрат платника податку (роботодав-
ця) виплат на відрядження; постанова Кабінету Міністрів України № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р. (із подальшими змінами) та Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 р. (із подальшими змінами).
Відрядження важливо відмежовувати від поїздок працівників, постійна робота яких здійснюється в дорозі; поїздок, зумовлених роз'їзним або пересувним характером робіт; переведення на роботу в іншу місцевість — у цих випадках застосовується інший порядок регулювання та види гарантій. Перш за все, варто зазначити, що службове відрядження здійснюється в межах трудових правовідносин, встановлених між конкретним працівником та власником (уповноваженим ним органом), що направляє у поїзд¬ку і, на відміну від переведень на роботу на інше підприємство, відряджений працівник не включається до штату іншого під¬приємства (хоча на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений). Місцем постійної роботи відрядженого працівника вважається підприємство, що розташоване в певному населеному пункті, за межі якого він направляється для виконання доручення власника (уповноваженого ним органу) і з якого він не може щоденно повертатись додому.
Службове відрядження, як правило, має «разовий», тимчасовий (не довше 30, 60 днів) характер і розглядається як обов'язок працівника виконувати розпорядження власника у межах обумоленої трудовим договором роботи. Згода працівника на здійснення такої поїздки не передбачена. Тому відмова від виконання розпорядження вважається порушенням трудової дисципліни, окрім випадків обмеження повноваження направляти у відрядження відповідні категорії працівників. Виконання ж роботи, що має роз'їзний (пересувний) характер, передбачається в межах трудової функції працівника, що становить зміст його постійної роботи, і визначається домовленістю сторін (постанова Кабінету Міністрів України № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направле¬них для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вах¬товим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31 березня 1999 р.). При цьому тер¬мін відрядження працівників, які направляються для виконання у межах України монтажних, налагоджувальних, ремонтних і бу¬дівельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об'єктів. Разом з тим, граничні розміри надбавок (польового за¬безпечення) таким працівникам за день встановлюються в межах граничних норм витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень працівників.
Якщо виконання доручення відрядженим працівником вимагає більшого терміну, ніж передбачено в законодавстві для здійснення службових відряджень, таку поїздку необхідно розглядати як тимчасове переведення в іншу місцевість. У такому випадку потрібно обов'язково отримати згоду працівника на виконання дорученої роботи.
2. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон — 60 календарних днів.
Необхідно враховувати, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття із відрядження — день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з нульової години і пізніше — наступна доба. Однак, у випадках, коли станція (пристань, аеропорт) розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції (пристані, аеропорту). Так само визначається день прибуття від-рядженого працівника до місця постійної роботи.
Фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.
До строку відрядження дні тимчасової непрацездатності не включаються. За період тимчасової непрацездатності відрядже-
ному працівникові на загальних підставах виплачується допомога з тимчасової непрацездатності.
3. Певні особливості має встановлення строку відрядження працівника за кордон. Виїзд у відрядження за кордон і повернення в Україну в один і той самий день вважається одним днем відряд¬ження. Фактичний час перебування у відрядженні за кордоном визначається: а) у разі відрядження до країн, з якими встановле¬но повний прикордонний контроль, — за відмітками контрольно-пропускних пунктів Прикордонних військ України в закордонно¬му паспорті або документі, що його замінює; б) у разі відрядження до країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль, — згідно з відмітками сторони, яка відряджає, та сто¬рони, яка приймає, у посвідченні про відрядження.
Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття і вибуття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпорядженням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснювати реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього. У разі відсутності належних відміток добові витрати відрядженому працівникові не відшкодовуються. З дозволу керівника може братися до уваги затримка у відрядженні (в разі захворювання або з інших причин, не залежних від працівника) тривалістю понад добу, але не більш як 60 календарних днів. Потреба у затримці повинна бути підтверджена довідкою дипломатичної або консульської установи України за кордоном. За час затримки в дорозі без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на наймання житлового приміщення та інші витрати.
4. Відповідні особливості встановлено щодо регулювання режиму робочого часу і часу відпочинку відрядженого працівника. В цілому на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Однак якщо працівник не використав дні відпочинку за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Разом з тим, якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку. Крім того, якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.
5. За відрядженим працівником зберігаються місце роботи (посада) та середній заробіток за час відрядження, в тому числі й за час перебування в дорозі.
Середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи. На прохання відрядженого працівника заробітна плата може пересилатися поштою за рахунок підприємства, що його відрядило. Якщо відряджена особа працює за сумісництвом, то на час відрядження її середній заробіток зберігається тільки на тому підприємстві, що його відрядило. Якщо працівника направлено у відрядження одночасно з основної роботи й роботи за сумісництвом, середній заробіток зберігається за ним на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, за згодою між ними.
6. Серед гарантій, які передбачені для відряджених працівників, є також виплата добових витрат, тобто видатків на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи. Зазначені витрати вважаються такими, що не потребують спеціального документального підтвердження. Норми добових в сучасний період встановлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 663 «Про норми відшкодування витрат на відряджен¬ня в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р.
За рахунок добових оплачуються витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях або до проїзних документів. Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.
Добові виплачуються в межах граничних норм, установлених зазначеною постановою за кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час пе-ребування в дорозі (разом з вимушеними зупинками). День вибуття у відрядження й день прибуття до місця постійної роботи зараховуються як два дні, що враховується при визначенні кількості днів відрядження для виплати добових. При відрядженні
працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
Працівникові також сплачуються добові протягом усього часу тимчасової непрацездатності, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.
7. Добові витрати за час перебування у відрядженні за кордоном відшкодовуються в межах граничних норм за кожний день відрядження, включаючи день виїзду та приїзду. У разі включення витрат на харчування до рахунків на наймання житлового приміщення та у випадках, коли відряджені працівники за умовами запрошення забезпечуються стороною, яка приймає, безкоштовним харчуванням у країні перебування (дорозі), — в межах граничних норм з урахуванням кількості разів харчування на добу. У цьому випадку добові витрати відшкодовуються у розмірах, що визначаються у відсотках норм добових витрат для даної зарубіжної країни згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України № 663 від 23 квітня 1999 p., зокрема 80 відсотків при одноразовому, 55 відсотків — дворазовому, 35 відсотків — триразовому харчуванні.
Крім цього, здійснюється перерахунок добових витрат в залежності від кількості разів харчування за кожну добу окремо впродовж відрядження за кордон. Якщо дата виїзду у відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний контроль, або дата повернення з них не збігається з датами за відмітками в закордонному паспорті чи документі, що його замінює, то добові витрати за час проїзду територією України відшкодовуються відповідно до порядку, передбаченого для відряджень у межах України. В такому самому порядку здійснюється відшкодування втрат, якщо відряджений, перебуваючи в дорозі до країни, з якою не встановлено чи спрощено прикордонний контроль, або повертаючись з такої країни, має транзитну зупинку на території України. У разі відсутності такої зупинки добові витрати відшкодовуються за кожний день відрядження, включаючи день вибуття та прибуття, за нормами, встановленими для відряджень за кордон. Працівнику підприємства, який направлений на роботу в зарубіжні країни на термін, що перевищує 60 календарних днів, і який отримує в період перебування за кордоном заробітну плату в іноземній валюті, в разі відрядження в межах країни перебування та до інших країн добові витрати відшкодовуються в межах граничних норм. Якщо сторона, яка приймає, забезпечує відрядженого за кордон працівника додатковими валютними коштами у вигляді компенсації поточних витрат (крім витрат на проїзд до країни призначення і назад та на наймання житлового приміщення) або добових витрат, то сторона, яка відряджає, виплату йому добових витрат зменшує на суму додатково наданих коштів. Виплата добових витрат взагалі не провадиться стороною, що відряджає, якщо сума, надана стороною, яка приймає, більша або дорівнює встановленим нормам добових витрат. Необхідно звернути увагу на те, що добові виплачуються за умови наявності відміток у посвідченні про відрядження.