Форми реалізації державою економічної політики

Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики
1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств
населення в цілому.
2. Економічна стратегія — обраний державою курс економічної політики, розрахова­ний на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.
3. Економічна тактика — сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умо­вах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.
4. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення за-зад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів • - раїни, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.
1. Частина 1 коментованої статті логічно розвиває загальну вимогу до формування суспільного господарського порядку, яка полягає в оптимальному поєднанні ринкового само­регулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів (див. Преамбулу, ст. 5 та коментар до неї). Регулювання державою макроекономічних процесів завжди має політичний характер, тобто залежить від тих політичних інтересів, які реалізує дана конкретна влада.
Відповідно до загальних засад Конституції України ГК встановлено, що економічна і соціальна політика держави має спрямовуватися на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Таким чином, дана стаття є нормативно-правовим орієнтиром для будь-яких політичних сил, щоформують і здійснюють економічну та соціальну політику в Україні. Реалізація державою економічної та соціальної політики, згідно з коментованою статтею, передбачає дві форми її здійснення — стратегічну (довгострокову) і тактичну (поточну).
2. Частини 2 і 3 присвячені загальному визначенню економічної стратегії та економічної тактики. Зокрема, економічна стратегія передбачає вибір пріоритетних цілей народного господарства, а також засобів та способів реалізації вказаних цілей, з урахуванням об'єк­тивних процесів і тенденцій розвитку у народному господарстві України та світовому госпо­дарстві. При цьому обов'язковою умовою, що випливає з конституційного визначення України як демократичної і правової держави, має бути врахування законних інтересів суб'єктів її господарювання. При виборі економічної стратегії необхідно брати до уваги спектр інтересів суб'єктів господарювання, в тому числі тих, що не збігаються із законом. Визначений державою курс економічної політики, що розрахований на тривалу перспективу (від кількох до десятків років), передбачає вирішення крупномасштабних економічних і соціальних завдань, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, вирішення на цій основі завдань культурного розвитку, підвищення народного добробуту, є курсом стратегічним.
Економічна тактика передбачає визначення цілей, завдань, засобів і способів їх досяг­нення для реалізації стратегічного курсу відповідно до конкретних умов розвитку народного господарства в поточному періоді.
Співвідношення економічної стратегії і тактики не зводиться, однак, до однобічного жорсткого підпорядкування другої першій. Залежно від конкретних умов, що складаються, держава може обрати й такі тактичні рішення, які не випливають з економічної стратегії, але при цьому відповідним чином має бути переглянута й уточнена стратегічна економічна по­літика.
3. Виняткове значення має правове закріплення економічної політики, до чого, власне, й зводиться головний зміст коментованої статті. Завдяки такому закріпленню економічна по­літика набуває формальної визначеності, необхідної для її чіткого та послідовного здійснен­ня. Формалізація політичних цілей і завдань, засобів і способів їх реалізації, надання їх зміс­ту нормативного характеру здійснюється шляхом прийняття правових актів, передбачених Конституцією України. Насамперед, це засади внутрішньої і зовнішньої політики, які визна­чає Верховна Рада України (п. 5 ст. 85 Конституції), загальнодержавні програми економічно­го, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля, які вона затверджує (п. 6 ст. 85 Конституції), програми діяльності КМУ, що їх схвалює пар­ламент. 11 ст. 85 Конституції).
Конкретизація правового закріплення економічної політики відбувається в актах держав­ного прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (див. коментар до ст. 11), а також у законах та інших нормативно-правових актах, серед яких виключна роль належить бюджетному законодавству. До зазначених актів належать також програми Авто­номної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціо­нального природокористування, охорони довкілля (ст. 138 Конституції), а також програми соціально-економічного та культурного розвитку, які затверджують органи місцевого само­врядування (ст. 143 Конституції).
Правове визначення і закріплення у різних формах здійснення економічної політики дер­жави об'єктивно зумовлюється змішаним характером національної економіки, що відпо­відає тенденціям розвитку економіки найбільш передових країн. Така економіка передбачає існування приватного і суспільного (державного, колективного) секторів, активну роль дер­жави в економічному житті, її суттєвий вплив на економічний розвиток.