Форма і реєстрація договору комерційної концесії

Стаття 367. Форма і реєстрація договору комерційної концесії
1. Договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.
2. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійс­нив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоді­лець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем.
3. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають пра­во посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір.
4. Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії встановлюються за­коном.
1. Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК господарські договори укладаються за правилами, вста­новленими ЦК, з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-право­вими актами щодо окремих видів договорів.
На цій підставі коментована стаття встановлює обов'язкові вимоги щодо форми договору комерційної концесії та наслідки її недодержання. Такий договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа.
Названі вимоги обумовлені специфікою договору комерційної концесії, оскільки він регулює комплекс взаємопов'язаних відносин, підґрунтям яких є права інтелектуальної власності. Ці вимоги випливають також з ч. 2 ст. 1107 ЦК, за якою договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми він є нікчемним.
Договір комерційної концесії може бути укладений лише як єдиний документ, а відтак, його не можна укласти у спрощений спосіб (ст. 181 ГК) — шляхом обміну документами з використанням поштового, телеграфного, факсимільного, електронного чи іншого зв'язку.
Разом із тим, договір комерційної концесії повинен укладатись з дотриманням загального порядку укладання господарських договорів, установленого статтею 181 ГК, зокрема, проект його як єдиного документа надається другій стороні договору в двох примірниках. Недодержання встановленої ч. 1 коментованої статті вимоги до форми договору комерційної концесії тягне недійсність договору. Відповідно до ст. 215 ЦК такий договір є нікчемним. Визнання його недійсним судом не потребується. Правові наслідки недійсності договору встановлені статтями 216—218 ЦК.
Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації. Це викликано, в першу чергу, суспільною значимістю такого договору, оскільки його кінцевою метою є задоволення певних потреб, як правило, широкого кола споживачів. Саме тому вимоги щодо укладення такого договору встановлюються законом, а не нормативно-правовим актом нижчого рівня (див. коментар до ч. 4 коментованої статті). Крім того, на підставі договору комерційної концесії виникають багатогранні правовідносини, учасниками яких є не тільки його сторони, а й численні споживачі відповідних продуктів чи послуг. Тому державна реєстрація такого договору є певною гарантією захисту споживачів від можливих зловживань, зокрема від встановлення обмежувальних умов договору, які суперечать законодавству, в тому числі законодавству про захист економічної конкуренції.
Таким чином, державна реєстрація договору комерційної концесії має на меті засвідчити відповідність його закону та інтересам споживачів.
На підставі ст. 210 ЦК договір комерційної концесії вважається укладеним з моменту його державної реєстрації.
За загальним правилом договір комерційної концесії реєструється органом, який здійснив державну реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець.
Якщо ж правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкт господарювання, що виступає за договором як користувач.
Відповідно до ст. 58 ГК органом державної реєстрації суб'єкта господарювання є вико­навчий комітет міської, районної у місті ради або районна державна адміністрація за місцезнаходженням чи місцем проживання суб'єкта господарювання, якщо інше не передбачено
законом.
Нині відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підпри­ємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 15 травня 2003 р.
Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті мі­ської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця.
Державний реєстратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою міста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва.
Забезпечення державної реєстрації комерційного договору покладається на правоволо­дільця, якщо інше не встановлено цим договором (див. коментар до ч. 2 ст. 370 ГК).
3. ГК та ЦК не встановлюють недійсності договору комерційної концесії через недодер­жання вимоги ч. 2 коментованої статті щодо його державної реєстрації. Тому відповідно до презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК, такий договір є правомірним, якщо він не визнаний недійсним судом згідно з ч. З ст. 215 ЦК. Тобто відсутність державної реєстрації не впливає на взаємні зобов'язання сторін договору. Вони можуть проводити пе­редбачене договором навчання персоналу користувача, забезпечувати державну реєстрацію відповідних договорів щодо розпорядження правами інтелектуальної власності, будувати необхідні приміщення, придбавати спеціальне устаткування тощо.
Разом з тим, у разі відсутності державної реєстрації договору комерційної концесії сторо­ни договору не мають права посилатися на нього у відносинах з третіми особами та у випад­ку виникнення спору. За цих обставин сторони договору не мають можливості належною мі­рою виконувати договір та вирішувати спірні питання, зокрема, не можуть посилатися на до­говір перед споживачами, в рекламі та перед судом.
4. Додаткові вимоги щодо укладення договору комерційної концесії встановлюються ін­шим законом. Серед них доцільно було б передбачити порядок державної реєстрації догово­ру з визначенням переліку додаткових документів, необхідних і достатніх для її здійснення.