Факторингові послуги банків

Стаття 350. Факторингові послуги банків
1. Придбання банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.
2.За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов'язання відступити банкові грошо­ву вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.
3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додат­кових консультаційних та інформаційних послуг.
4.Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржни­ком про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.
5.Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Ци­вільним кодексом України, цим Кодексом, законом про банки і банківську діяльність, ін­шими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
1. Одним із видів кредитних операцій банків є факторинг.
Як випливає зі змісту ч. 1 коментованої статті, факторинг — це банківська операція, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі і полягає у придбанні банком права вимоги у грошовій формі з поставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику вико­нання такої вимоги та прийом платежів.
Прийняття ризику виконання такої вимоги означає, що суб'єкт господарювання, який відступив банку право грошової вимоги, не відповідає за невиконання цієї вимоги боржни­ком, а отже, весь ризик невиконання і можливі при цьому фінансові втрати лягають на банк.
Прийом платежів (згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» — інкаса­ція боргових вимог) — банківська послуга з отримання за дорученням клієнта коштів від боржника останнього в рахунок погашення його боргу або акцепту по векселях, чеках, інших розрахункових і товарних документах.
Слід звернути увагу на основну відмінність факторингових операцій (послуг) від уступки вимоги, яка полягає в оплатному (як правило, у відсотках від суми простроченої заборгованості) характері здійснення факторингових операцій. їх оплатний характер дістає вияв також і в тому, що банк перераховує суб'єкту господарювання кошти у розмірі, зменшеному на відсоток від суми, яка буде сплачена банку покупцем-боржником. Уступка вимоги не передба­чає ні оплатного придбання вимоги її набувачем у первісного кредитора, ні, відповідно, сплати винагороди первісним кредитором набувачеві вимоги.
Ще одна відмінність факторингу від уступки вимоги полягає у можливості надання НБУ банку-фактору кредиту (строком на три місяці під 10 % річних) для проведення факторингових операцій, тобто для придбання права вимоги.
Сторонами у договорі факторингу є фактор (банк) і клієнт. Фактором виступає банк або інша фінансова установа, яка може здійснювати подібну фінансову послугу. Як випливає із ст.о 1079 ЦК, договір факторингу відноситься до підприємницьких (господарських) договорів, а його сторонами є суб'єкти підприємницької господарської діяльності.
У міжнародній торгівлі факторинг розглядається як послуга з отримання купівельної ціни за товар, в рамках якої фактор (фінансовий агент) звільняє експортера від стягнення вартості товару з іноземного покупця, надаючи йому можливість зосередити увагу на продажу і мар­кетингу своїх товарів.
2. За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зобов'язується відступити банку грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.
Більш повне визначення договору факторингу містить ч. 1 ст. 1077 ЦК, згідно з якою за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє пра­во грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно із ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбут­ньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається пере­даним з моменту настання цієї події.
3. Факторингові операції банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.
Як встановлено ч. 2 ст. 1077 ЦК, зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Отже, консультаційні та інформаційні послуги фактора мають стосуватися факторингових операцій.
4. Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги.
У такому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (абз. 2 ч. 1 ст. 1080 ЦК).
5. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються ЦК (статті 1077—1086), ГК, Законом про банки, іншими законами, а також нормативно-правовими актами НБУ, зокрема Методичними рекомендаціями по наданню комерційними банками факторингових послуг підприємствам та організаціям, прийнятими рішенням Правління Н5У від 22 квітня 1992 р. № 2 (назва цього документа свідчить, що його норми є нормами-рекомендаціями, тобто, не обов'язковими для застосування).