Договір поставки

Стаття 265.Договір поставки
1.За договором поставки одна сторона – постачальник зобов”язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк)другій стороні- покупцеві товар(товари), а покупець зобов”язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
2.Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
3.Сторонами договору поставки можуть бути суб”єкти господарювання, зазначені у пунктах 1,2 частини другої статті 55 цього Кодексу.
4.Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів „Інкотермс”.
5. поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.
6.Реалізація суб”єктами господарювання товарів негосподарюючим суб”єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
1.Договір поставки — це господарський договір, за яким одна сторона — постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити з нього певну грошову суму.
Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-те нічного призначення, так і вироби народного споживання.
Оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від ч. 1 ст. "'. ЦК) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права — господарського відання та оперативного управління.
2.Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін (регульований договір), так і відповідно до державного замовлення (планований договір). При цьому зміст договору поставки, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню(ч. 5 ст. 179 ГК).
3.На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК, яка визнає стороною договору поставки (продавцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участі в процесі господарювання казенних підприємств, коментована стаття такого обмеження не встановлює. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК: 1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; 2) громадяни України, іноземці та особи безгромадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
4. Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положення ч. 4 коментованої статті та вимоги Указу Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 4 жовтня 1994 p., яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб'єктами підприємницької діяльності України договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 | (Правила ІНКОТЕРМС). При цьому на КМУ покладено обов'язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Правил ІНКОТЕРМС із зазначенням, що такі зміни вступають у дію через десять днів після їх опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» стосовно відносин, які виникають у зв'язку з договорами, укладеними після такого опублікуванн (п. 2).
Однак, відповідно до коментарю Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, з формально-юридичної точки зору текст Указу не містить заперечення правомірності використання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція ІНКОТЕРМС-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня 2000 р.) до її опублікування згідно з Указом ( таке опублікування відбулося в квітні 2002 р.). Так, суб'єкти господарювання повинні «забезпечувати додержання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід'ємною складовою ІНКОТЕРМС як 1990р. так і 2000 р. є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Правил ІНКОТЕРМС. Отже, запозичення положень із більш пізньої редакції Правил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним з можливих варіантів дозволених відступів сторін від Правил у більш ранній офіційно опублікованій редакції.
5.За загальним правилом поставка товарів без укладення договору поставки не допускається. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом. Наприклад, відповідно до постанови КМУ «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків» від 29 березня 2001 р. відпуск матеріально-технічних цінностей з резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.
6.Частина 6 коментованої статті розвиває положення ч. 1 ст. 264 ГК щодо застосування договору купівлі-продажу з метою матеріально-технічного постачання і збуту продукції матеріально-технічного призначення і виробів народного споживання. Договір купівлі-продажу як основа матеріально-технічного постачання і збуту укладається при реалізації суб'єкта­ми господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам.
Важливе значення має також вказівка закону щодо субсидіарного застосування відповід­них положень ЦК про договір купівлі-продажу до відносин поставки, не врегульованих ГК