Договір на створення і передачу науково-технічної продукції

Стаття 331. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції
1.За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовни­ка) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі — НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.
2.Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.
3. Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструк­торські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виро­бів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замовника­ми, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, орга­нізаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).
4.Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше тех­нічне супроводження (обслуговування).
5.У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається нам передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння
6.Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для пріоритетних державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання укладаються і вико­нуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
(Частина шоста статті 331 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IVвід15.12.2005)
1. При здійсненні інноваційної діяльності застосовуються різні види господарських дого­ворів; основним з них, котрий забезпечує отримання інноваційного продукту, є договір на створення і передачу науково-технічної продукції, відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати обумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.
2. Предметом такого договору може бути не лише новостворена, а й модифікована науко­во -технічна продукція. У результаті модифікації науково-технічна продукція має відповіда­ти встановленим Законом «Про інноваційну діяльність» (статті 1, 14—15 ) ознакам інновації новостворені/застосовані та/або вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва та/або соціальної сфери), інноваційного проекту (проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту та/або інноваційної продукції, що відповідають вимогам статей 14 і 15 згаданого Закону), інноваційного продукту (має бути результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною та/або дослідно-конструкторською розробкою нової технології чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:
а) є реалізацією/впровадженням об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;
б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;
в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то по­рівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.
3. Науково-технічною продукцією (матеріальний результат виконання договору на ство­рення та передачу науково-технічної продукції) відповідно до ч. З коментованої статті визна­ються завершені роботи та/або послуги науково-технічного характеру: науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні, а також дослідні зразки або партії виробів, необхід­них для проведення науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт згідно з вста­новленими вимогами (тобто відповідно до стандартів, будівельних норм і правил та умов до­говору).
Стороною-виконавцем за цим договором може бути суб'єкт господарювання (науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські і технологічні установи та організації, в за наявності відповідних повноважень — також науково-дослідні і конструкторські підроз­діли підприємств, установ і організацій). Акти законодавства, які регулюють відносини що­до інноваційної діяльності, містять положення стосовно суб'єктів такої діяльності, зокрема таких, як: інноваційні підприємства (статті 1,16 Закону «Про інноваційну діяльність», тех­нопарки (ст. 1 та ін. Закону «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»), інноваційні структури (Положення про порядок створення і функціонування тех­нопарків та інноваційних структур інших типів, затверджене постановою КМУ від 22 травня 1996 р. № 549).
Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та/або юридичні особи — як ре­зиденти, так і нерезиденти, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяль­ність і/або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»). Серед суб'єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створю­ються з метою інтенсифікації розроблення, виробництва та впровадження наукоємної конку­рентоспроможної продукції із спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових організацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб'єктів на задоволення потреб внутріш­нього ринку і нарощування експортного потенціалу країни.
Відповідно до вказаного Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, створена відповідно до законодавства (вид А), або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність (вид Б), з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції.
Таким чином, розрізняють інноваційні структури корпоративного типу (вид А) та договір­ного типу (вид Б).
Інноваційні структури корпоративного типу (вид А) створюються в порядку, встановле­ному законодавством для відповідних організаційних форм суб'єктів підприємництва (під­приємства, господарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єднання, в тому числі об'єднання підприємств).
Інноваційні структури договірного типу (вид Б) створюються шляхом укладення учасни­ками інноваційної структури договору про спільну діяльність, в якому мають бути зазначені відомості про: склад учасників; напрями інноваційної діяльності; органи управління і поря­док прийняття ними рішень; права та обов'язки учасників; порядок фінансування спільної діяльності та розподілу прибутку; прийняття нових учасників інноваційної структури; поря­док ліквідації інноваційної структури (припинення дії договору) та розподілу майна між учасниками.
Учасниками інноваційної структури можуть бути будь-які підприємства, організації та устано­ви незалежно від форми власності (з урахуванням обмежень, встановлених законодавчими акта­ми), зокрема:
— науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем інноваційної структури;
— навчальні заклади, які працюють за профілем інноваційної структури або спеціалізую­ться на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базових спеціальностей інновацій­ної структури;
— виробничі підприємства, які впроваджують результати науково-дослідних і дослід­но-конструкторських робіт та винаходів;
— інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми;
— суб'єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, послуги в галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавни­чої та інформаційної діяльності.
Основними джерелами фінансування інноваційної структури є: вклади учасників; бюд­жетне фінансування за умови виконання державного замовлення; кредити банків; інвестиції, в тому числі іноземні; прибуток від підприємницької діяльності інноваційної структури випуск в обіг цінних паперів.
Набуття статусу інноваційної структури (що засвідчується свідоцтвом про її реєстрацію та дає їй право на отримання податкових, валютно-фінансових та інших передбачених зако­нодавством пільг і переваг) відбувається з дотриманням встановленої процедури, першим етапом якої є розробка і затвердження уповноваженим на це органом (Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (далі — Комісія) про­екту діяльності інноваційної структури, який має містити:
— визначення концепції та цілей функціонування інноваційної структури;
— визначення основного інноваційного продукту (товару, виду послуг);
— техніко-економічне обґрунтування;
— інформацію про учасників інноваційної структури;
— інформацію про її органи управління та положення про орган управління науково-тех­нічною діяльністю інноваційної структури, погоджене з МОН України;
— бізнес-план, який передбачає комплекс підготовчих робіт з розгортання інноваційні, структури (проведення необхідної інформаційно-рекламної роботи, залучення коштів заінтере­сованих українських та іноземних інвесторів, виділення відповідної земельної ділянки тощо), робоче освоєння території, будівництво і оснащення конкретних об'єктів, формування творчих колективів, опрацювання організаційно-економічного механізму функціонування ін­новаційної структури, створення бізнес-центру, технологічних інкубаторів, інноваційних фондів, навчальних закладів, консалтингових і страхових фірм тощо, міжнародне співробіт­ництво, виробничу та комерційну діяльність.
Проект діяльності інноваційної структури (1С) разом з її статутом (для 1С корпоративного типу/виду А) або договором про спільну діяльність (для 1С договірного типу/виду Б) подається до Комісії, яка протягом не більш як 90 днів з моменту подання зазначених документів організує проведення їх експертизи і визначає відповідність критеріям діяльності 1С для набуття відповідного статусу (критерії визначаються Комісією виходячи з вимог забезпечення світового рівня продукції/послуг, яку мають виробляти ці 1С).
Комісія готує експертний висновок та пропозиції щодо надання інноваційній структурі відповідного статусу, на підставі якого МОН здійснює реєстрацію інноваційної структури та її основного інноваційного продукту шляхом включення її до Державного реєстру іннова­ційних структур та видачі відповідного свідоцтва встановленого зразка.
Технологічний парк (технопарк) як різновид інноваційної структури будь-якого типу (кор­поративного чи договірного) визначається Законом «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (ст. 1) як юридична особа або група юридичних осіб (да­лі — учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяль­ність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення органі­заційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкуренто­спроможної на світовому ринку продукції.
Найбільш поширеним різновидом 1С організаційного типу є інноваційне підприємство.
Інноваційним підприємством, відповідно до статей 1 і 16 Закону «Про інноваційну діяльність», визнається 1С організаційного типу (підприємство будь-якої організаційно-правової форми або об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і/або продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсот­ків загального обсягу його продукції та/або послуг. Інноваційне підприємство може функціонувати як інноваційний центр, бізнес-інкубатор, технополіс, технопарк тощо.
Яскравим прикладом інноваційної структури договірного типу є науковий парк «Київська політехніка» (договірне об'єднання суб'єктів господарювання, створене з метою організації, координації та контролю процесу виконання проектів наукового парку), засновниками якого є Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» та інші суб'єкти господарювання, що уклали засновницький договір про утворення наукового парку і можуть виконувати проекти наукового парку; партнерами наукового парку є суб'єкти господарювання, що уклали з ним договір про партнерство і беруть участь у виконанні його проектів; замовниками продукції наукового парку можуть бути установи, організації, під­приємства, вітчизняні та іноземні компанії всіх форм власності, що замовляють і повністю сплачують вартість виконання конкретних розробок чи послуг за проектами наукового пар­ту (ст. 1 Закону «Про науковий парк «Київська політехніка»);
4. Предметом договору на створення і передачу науково-технічної продукції може бути весь комплекс науково-технічних (дослідних) робіт, його частина або навіть уся сукупність робіт, що забезпечують завершений технологічний цикл — від проведення досліджень до впровадження їх результатів (науково-технічної продукції) у виробництво і подальше тех­нічне супроводження (обслуговування) виробництва. Визначення предмета договору зале­жить від різновидів робіт, що мають виконуватися за договором (науково-дослідні, дослід­но-конструкторські, технологічні тощо) чи певний їх комплекс.
5. Виготовлення науково-технічної продукції може мати місце за ініціативою як суб'єкта, що бажає впровадити/використати у своїй діяльності таку продукцію, так і організації, що виконує науково-дослідні, проектно-конструкторські та пов'язані з ними роботи і пропонує потенційним споживачам результати виконання таких робіт. Реалізація подібної продукції здійснюється на підставі договору про її передачу (трансфер), включаючи (у разі необхідності) надання послуг щодо її впровадження та освоєння.
Договірні відносини у сфері трансферу технологій (відповідно до Закону «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій») мають низку особливостей:
— правовою формою опосередкування відносин щодо трансферу технологій між їх учас­никами є договір про трансфер технологій, поняття, види, умови укладення якого визна­чаються статтями 16—18;
—договори про трансфер технологій можуть бути таких видів (ст. 17):
про поставку промислової технології (укладається з метою набуття знань, досвіду та при­дбання технологічного обладнання);
про технічно-промислову кооперацію (укладається з метою набуття знань та одержання послуг для виробництва промислової продукції, напівфабрикатів, обладнання і комплек­туючих, що відповідають умовам застосування технології, та інших складових, необхідних для її застосування);
про надання технічних послуг (послуг з планування, розроблення програми досліджень та проектів, а також спеціальних послуг, потрібних для виробництва певної продукції);
інжинірингу — про виконання робіт і надання послуг, у тому числі складання технічного завдання, проведення до проектних робіт, зокрема техніко-економічних обстежень та інже­нерно-розвідувальних робіт, пов'язаних з будівництвом виробничих, складських та інших приміщень, що використовуються у технологічному процесі виробництва продукції; прове­дення наукових досліджень; розроблення проектних пропозицій, технічної і конструктор­ської документації стосовно технологій та їх складових; надання консультацій і здійснення авторського нагляду під час монтажу складових технологій та пусконалагоджувальних ро­біт; надання консультацій економічного, фінансового чи іншого характеру, пов'язаних із за­стосуванням технологій та із зазначеними роботами і послугами;
про створення спільних підприємств — у разі часткової передачі майнових прав на техно­логії та їх складові;
про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання;
комерційної концесії (франчайзингу);
—допоміжні договори, що можуть укладатися разом з договором про трансфер техноло­гій, зокрема щодо:
гарантій осіб, які передають технології та їх складові, щодо можливості досягнення еко­номічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;
проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосу­вання технологій та їх складових;
обслуговування обладнання.
Умови укладення та зміст договорів про трансфер технологій передбачаються ст. 16, це, зокрема:
І) істотні умови договору про трансфер технологій:
— перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);
— ціна технологій чи розмір плати за їх використання;
— строки, місце та спосіб передачі об'єктів технологій;
— умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечен­ня функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, об­ладнання, комплектуючих і матеріалів;
— ліцензія та ЇЇ умови щодо використання технологій та їх складових;
— територіальні обмеження (заборона використовувати передані за договором техноло­гію, її складові на території, не передбаченій у договорі);
— обмеження галузі застосування технологій та їх складових;
— порядок надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва продукції), крім випадків пере­дачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обме­ження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до ін­формації про них;
— умови передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, які необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх викорис­тання;
— умови проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;
— умови надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передають­ся права на технологію та її складові;
— розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі — паушальні, періодичні відрахування — роялті або інші види ви­плат);
— умови страхування технологій та їх складових;
— відповідальність сторін за порушення умов договору;
— порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору;
— порядок компенсації витрат, пов'язаних із трансфером технологій, включаючи присто­сування технологій та їх складових до умов підприємства, установи, організації, де вони ви­користовуватимуться, навчання персоналу;
— умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди;
— обмеження, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
II) Обмеження щодо укладення договорів про трансфер технологій (ст. 18), зокрема, не до­пускається укладення договорів про трансфер технологій, які передбачають:
а) здійснення виплат, що значно перевищують ціну технології та її складових; встановлення зобов'язань щодо придбання у особи, яка передає технологію та/або її складові, сиро­вини, напівфабрикатів, обладнання та його комплектуючих, що не застосовуються під час виробництва відповідної продукції;
б) встановлення зобов'язань щодо переважного продажу продукції, виготовленої із засто­суванням технології, покупцям, визначеним особою, яка передає цю технологію, та викорис­тання визначеного нею персоналу;
в) право особи, яка передає технологію, визначати ціну продажу або реекспорту продук­ції, виготовленої із застосуванням цієї технології;
г) встановлення необгрунтованих обмежень обсягу виробництва продукції;
д) встановлення обмежень, які суперечать законодавству, стосовно використання майно­вих прав на технології та їх складові;
е) заборону використання аналогічних або більш досконалих технологій та їх складових; є) заборону або обмеження експорту продукції, виготовленої із застосуванням технології;
ж) встановлення зобов'язань щодо використання запатентованого об'єкта права інтелек­туальної власності, який не використовується у процесі застосування технологій.
6. Особливості укладання та виконання договорів на створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб та за участі іноземних суб'єктів господарювання встановлюються чинним законодавством (зокрема ст. 183, ч. 2 ст. 231 ГК, законами «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22 грудня 1995 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p., а порядок пов'язаних з цим дій визначається КМУ (Порядок формування та розміщення державних замовлень на доставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затверджений поста­новою КМУ від 29 лютого 1996 р. № 266; Порядок видачі, обліку і погашення векселів, відданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна, затверджений постановою КМУ від 7 серпня 1996 р. № 937; Положення про порядок держав­ної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю інозем­ного інвестора, затвердженого постановою КМУ від 30 січня 1997 р. № 112).
Примітка. ЦК містить досить ґрунтовні положення щодо низки договорів, які опосе­редковують інноваційну діяльність (у тому числі трансфер технологій), зокрема таких, як:
1) договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт; цьому договору присвячена гл. 62 «Виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт» (статті 892—900), в яких йдеться про поняття договору (ст. 892), його виконання (ст. 893), передання, прийняття та оплату робіт (ст. 894), конфіденційність відомостей про договір (ст. 895), права сторін на результати договору (ст. 896), обов'язки сторін — виконавця (ст. 897) та замовника (ст. 898), наслідки неможливості досягнення результату (ст. 899), відповідальність виконавця за порушення до­говору (ст. 900);
2) договір комерційної концесії (статті 1115—1129);
3) договір про спільну діяльність (статті 1130—1131) тощо.