Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
1.Державна закупка сільськогосподарської продукції здійснюється за договорамиконтрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції.
2. За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (долі— виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.
3. У договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невико­нання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
1. У радянський період перехід продукції соціалістичного господарства від підприємства-виробника до підприємства-споживача і до роздрібних торговельних підприємств для використання її за планами, доведеними державою, здійснювався на підставі договорів поставки, які укладались на виконання планових завдань. Вирішальне юридичне значення відносинах поставки продукції мав державний план. Договір був підпорядкований плану.
Державні заготівлі сільськогосподарської продукції здійснювались на підставі договорів контрактації, які укладалися державними заготівельними організаціями чи державними підприємствами з виробниками цієї продукції — колгоспами і радгоспами. За договорами контрактації із застосуванням єдиних цін, що диференціювались за законами СРСР, колгоспами ірадгоспами постачалась основна частина товарної сільськогосподарської продукції. Нез­начна її частина продавалась виробниками державним підприємствам та організаціям за підвищеними закупівельними цінами в порядку надпланового продажу, на колгоспних ринках , на комісійних засадах та особам, які працювали в колгоспах за трудовими договорами.
Правове регулювання закупівель сільськогосподарської продукції у колгоспах і радгоспах та в міжгосподарських підприємствах (організаціях) державними заготівельними організаціями відповідних міністерств і відомств здійснювалась на підставі статей 51—52 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, статей 254—255 ЦивільногоКодексу УРСР, Положення про порядок укладення та виконання договорів контрактації сіль­ськогосподарської продукції, затвердженого наказом Міністерства заготівель СРСР і Мініс­терства сільського господарства СРСР від 15 листопада 1983 р. № 399/250, а також договорів між підприємствами, що виробляли сільськогосподарську продукцію, і заготівельними орга­нізаціями. Такі договори за формою, як правило, відповідали Типовим договорам щодо основних видів сільськогосподарської продукції, які затверджувались тими самими мініс­терствами. Поряд з Типовими договорами, питання закупівель окремих видів сільськогос­подарської продукції регламентувались спеціальними відомчими інструкціями, що мали юридичну силу підзаконних актів і були обов'язковими для всіх учасників відповідних контрактаційних відносин.
Після проголошення незалежності України, в умовах переходу до ринкових відносин, обсяг здійснення державних закупівель сільськогосподарської продукції у державних, колек­тивних і приватних сільськогосподарських підприємств, у тому числі і у фермерських господарств, значно зменшився. Нині здійснюються лише закупівлі матеріальних цінностей, зокрема сільськогосподарської продукції і продовольства, для формування запасів державного матеріального резерву, на утримання Збройних Сил України, виправних установ і мобілізаційних резервів.
Основні принципи формування, розміщення, скорочення, використання, поновлення та обновлення запасів державного матеріального резерву і регулювання відносин у цій сфері визначені Законом України «Про державний матеріальний резерв» від 24 січня 1997 р. За-тальні правові та економічні засади формування, розміщення, фінансування і виконання оборонного замовлення і регулювання відносин у цій сфері визначені Законом України «Про державне оборонне замовлення» від 3 березня 1999 p., норми якого стосуються питань закупівлі продовольства для Збройних Сил України і формування мобілізаційного резерву. Питання застосування процедур закупівель товарів і продукції за державні кошти врегульовані Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000р.
В умовах переходу до ринкової економіки реалізація сільськогосподарської продукції її виробниками здійснюється переважно на підставі договорів купівлі-продажу, що укладаються на аукціонах, товарних біржах, через посередництво агробізнесових структур, а також на підставі прямих договорів, що укладаються безпосередньо між виробниками сільськогосподарської продукції та заготівельниками. При цьому укладаються спотові, форвардні і фючерсні договори. Застосуванням договірних умов заготівель сільськогосподарської продукції забезпечується свобода волевиявлення товаровиробників у виборі виду договорів на реалізацію виробленої продукції, у розробленні змісту, умов і порядку укладення договорів та їх виконання.
Незважаючи на розширення меж комерційної торгівлі, рівноправних цивільно-правових договірних відносин значне місце посідають і будуть посідати державні закупівлі сільськогосподарської продукції, які забезпечуються шляхом державного впливу на вибір видів договорів, умов і порядку їх укладення та виконання. При цьому застосовуються нові форми і методи регулювання договірних відносин, поєднання державно-правових приписів і цивільно-правових договорів.
У ЦК контрактації сільськогосподарської продукції присвячена лише ст. 713, в якій дано визначення договору і встановлено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж і положення про договір поставки, якщо інше не передбачено договором чи законом. У цій же статті застережено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.
Особливості державних закупівель сільськогосподарської продукції шляхом укладення договору контрактації визначені у статтях 273—274 даного параграфа. У коментованій статті наводиться загальна характеристика державних закупівель сільськогосподарської продукції за договорами контрактації і міститься вказівка на особливості останніх. Головна особливість полягає у тому, що за договорами контрактації здійснюються державні закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення на її поставку.
Треба зазначити, що норми ЦК можуть тлумачитися ширше, ніж норми ГК. Згідно із ст.713 ЦК контрактантами сільськогосподарської продукції можуть бути не лише державні організації, а й юридичні особи права приватної власності. Оскільки у названій статті не передбачено обмежень щодо кола осіб, які можуть здійснювати закупки за договорами контрактації, то ними можуть бути і заготівельники приватної форми власності. Наприклад, на підставі цивільно-правового договору контрактації приватизований цукровий завод недержавна юридична особа може закуповувати уфермерів та у інших сільськогосподар­ських підприємств приватного типу цукрові буряки. Приватні борошномельні підприємстві за такими самими договорами закуповують зерно для переробки на борошно.
Під дію договорів контрактації для державних закупок сільськогосподарської продукції відповідно до коментованої статті підпадають договори, які укладаються між недержавнимгосподарським товариством (наприклад приватним цукрозаводом) і фермерським господар­ством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться єдине державне замовлення на закупку цукру, а до фермерського господарства та іншого подібного приватного підприємства чи виробничого кооперативу — державне замовлення на закупку цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку єдине державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції, на поставку сировини і до переробника сировини — на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням, а договори контрактації сільськогосподарської продукції і договори поставки державі продовольства — передаточними (трансміссіонними) договорами.
2.У ч. 2 коментованої статті дано загальне визначення договорів контрактації, які укла­даються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Згідно з таким договором виробник сільськогосподарської продукції (далі — виробник), зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язаний сприяти виробникові у вироб­ництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.
Порівняльний аналіз правових норм щодо контрактації сільськогосподарської продукції свідчить, що в радянський період договори контрактації укладались на виконання планів державних закупок сільськогосподарської продукції і державних планів розвитку сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах (ст. 254 Цивільного кодексу 1963 p. Нині, в умовах незалежності України і переходу до ринкової економіки, договір контрактації на закупки для державних потреб укладається на основі державного замовлення на поставку сільськогосподарської продукції. Нові підходи до державних закупок сільськогосподарської продукції мають таке організаційно-правове призначення.
Перше. Згідно з ч. З ст. 179 ГК укладення договору контрактації сільськогосподарської продукції на виконання державного замовлення є обов'язковим для обох сторін. Визначаючи пріоритет державного замовлення у контрактаційних відносинах, ГК при укладенні договорів контрактації ставить державне підприємство у рівні умови з контрактантами — юри­дичними особами, заснованими на приватній чи колективній власності.
Друге. Розміщуючи державне замовлення на державні закупки сільськогосподарської продукції, держава стимулює укладення договорів контрактації. Це дістає вияв у тому, що відповідно до законів у договорі має встановлюватися обов'язок контрактанта сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції. Незалежно від умов договору контрактант зобов'язаний прийняти вироблену продукцію та оплатити її. Тим самим держава забезпечує товаровиробнику гарантію збуту виробленої продукції в узгоджених договором асортимен­ті, кількості, якості і за узгодженими, вигідними для виробника, цінами.
Третє. Прийняття на виконання державного замовлення на виробництво і поставку сільськогосподарської продукції посилює юридичну відповідальність виробника за виконання замовлення з виробництва продукції, своєчасне і неухильне виконання умов договору щодо строків, асортименту, кількості і якості продукції, а контрактанта — за своєчасне прийняття виробленої продукції у кількості і на умовах, передбачених договором, та її оплату за визначеними договором цінами.
3.Вимоги до змісту договору контрактації сільськогосподарської продукції, передбачені ч. З коментованої статті, треба вважати істотними умовами договору. Їх додержання э обов'язковим при укладенні договору. Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Частиною 4 ст. 180 ГК встановлено, що умови про предмет договору повинні включати визначення найменування (номенклатури, асортимен­ту) та кількості продукції, а також вимоги до її якості. Вимоги щодо виду, якості продукції, передбаченої договором, мають встановлюватися відповідно до ст. 15 ГК з посиланням на державні стандарти та їх номери або технічні умови і гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин.
Важливою є вимога ч. З коментованої статті щодо визначення у договорі кількості продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника. Це пов'язано з тим, що сільськогосподарська продукція переважно є швидкопсувною, а у товаровиробника не завжди є умови для її зберігання. Своєчасне вивезення сільськогосподарської продукції на елеватори, бази тощо є передумовою збереження її якості й можливості тривалого зберігання. Така вимога до державних закупок сільськогосподарської продукції була традиційною і в радянські часи. Більше того, у багатьох випадках транспортування сільськогосподарської продукції здійснювалось тоді за рахунок держави. Це можна віднести до однієї з умов сприяння контрактантом належному виконанню договорів товаровиробниками.
Ціна на продукцію є однією з істотних умов будь-якого господарського договору. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарських відносинах вільні ціни, державні фіксовані ціни, а також регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення т державних фіксованих цін, а також граничні рівні торговельних надбавок, постачальницьких винагород, а в окремих випадках — граничні нормативи рентабельності чи обов'язкове декларування зміни цін.
Обов'язки контрактанта щодо сприяння (допомоги) в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортуванні на приймальні пункти і підприємства є однією з обов'язкових умов договору, передбачених коментованою статтею. Виходячи з практики застосування цієї норми права до обов'язків контрактанта щодо сприяння виробникам в організації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути перелічені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв; сприяння у постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю; транспортування, зберігання сільськогосподарської продукції; спеціальні консультації з питань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо. Обов'язковою умовою договору контрактації, як й інших господарських договорів, є визначення у договорі майнової відповідальності сторін у разі невиконання ними договірних зобов'язань. У ньому можуть бути передбачені господарські спрямовані на захист прав держави і сторін договору, в тому числі відшкодування учасникам правовідносин збитків, завданих внаслідок правопорушення.
Треба мати на увазі, що у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника продукції. Необхідно також враховувати, що ст. 232 ГК передбачено, що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язань встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються у частині, не покритій цими санкціями. Крім цього, законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:
допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Окремі з цих положень щодо відповідальності стосуються і договору контрактації сільськогосподарської продукції (див. коментар до ст. 274).
У договорах контрактації можуть закладатись і деякі інші умови, передбачені типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим КМУ. Типові договори контрактації розробляються і затверджуються щодо поставки сільськогосподарської продукціївизначають умови держави-замовника не лише щодо кількості, а й щодо якості продукції, стосовно порядку і термінів здавання її виробником. Затверджуються типові договори на поставку державі окремих видів рослинницької і тваринницької продукції.
У договорах, що укладаються на підставі типових договорів, конкретизуються права та обов'язки сторін щодо конкретних видів продукції (зернових, овочів, картоплі, цукрових буряків, м'яса, молока, риби тощо). Можна назвати такі узагальнюючі обов'язки здавальника продукції:
— продати сільськогосподарську продукцію, яка відповідає діючим стандартам або технічним умовам, у передбачені договором терміни з урахуванням строків дозрівання культур, умов їх виробництва (вирощування) і зберігання продуктів;
— забезпечити рекомендований засновником догляд за сільськогосподарськими культурами, застосовуючи при цьому вимоги агротехніки і засоби боротьби із шкідниками;
— забезпечити своєчасне збирання і здавання продукції, в разі потреби — у затареному вигляді;
— не пізніш обумовленого договором строку до початку здавання продукції повідомляти заготівельника про її наявність і кількість.
Контрактант як друга сторона договору у свою чергу зобов'язується:
— прийняти закуплену продукцію від виробника у першу чергу, у визначеній кількості, в обумовленому місці і в терміни, передбачені договором;
— на бажання виробника видати йому аванс, у встановленому розмірі від суми договору, на закуплену продукцію тваринництва і продукцію рослинництва;
— сприяти виробнику в придбанні сільськогосподарських машин, інвентарю, а також районованих сортів насіння зернових, картоплі, овочевих культур, саджанців, мінеральних добрив, пестицидів тощо;
— ознайомити виробника з вимогами діючих стандартів і технічних умов на продукцію,що підлягає закупівлі;
— завезти виробникові, в разі потреби, до початку збирання врожаю тару (мішки, контейнери, ящики) у необхідній кількості;
— оплатити виробнику вартість закупленої продукції.