Додержання вимог щодо конфіденційності інформації

Стаття 263. Додержання вимог щодо конфіденційності інформації
Уся інформація, що стосується митної вартості товарів, які
переміщуються через митний кордон України, може використовуватися митним органом виключно для митних цілей і не може без спеціального дозволу особи чи органу, що подають таку інформацію, розголошуватися або передаватися третім особам, включаючи інші органи державної влади, крім подання її у порядку, визначеному законом.
Умови, викладені у частині першій цієї статті, не стосуються знеособленої зведеної інформації для статистичних цілей, знеособленої аналітичної інформації, інформації щодо загальних питань роботи митниці, інформації, яка не відноситься до конкретних фізичних та/або юридичних осіб, та інформації, яка не може становити комерційну таємницю. Крім того, це не стосується інформації стосовно правопорушень, публічного обговорення в засобах масової інформації проблем митної справи тощо.
За розголошення зазначеної у частині першій цієї статті інформації посадові особи митних органів несуть відповідальність згідно із законом.
Дана стаття забезпечує захист комерційної таємниці та конфіденційної інформації, яка надається декларантом митному органу для цілей контролю за правильністю визначення митної вартості. Визначення поняття «комерційна таємниця» міститься у ст.36 Господарського кодексу України, відповідно до якої відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону. Під конфіденційною інформацією розуміються відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаного на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
Статтю доповнено частиною другою, яка уточнює види інформації, що не відноситься до забороненої і встановлює межі її використання.
Частина третя статті, що коментується, передбачає настання відповідальності посадових осіб митних органів за розголошення комерційної таємниці. Дана норма міститься відповідно й у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Стаття 23 названого Закону встановлює, що органи державного управління, юридичні, фізичні особи та інші суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що становить комерційну таємницю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, не мають права розпорядження такою інформацією без дозволу відповідних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і несуть за це відповідальність згідно з цим та іншими законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в галузі обліку і звітності, а також комерційної таємниці керуються нормами Цивільного Кодексу України, Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", а також іншими актами законодавства, виданими на підставі законів чи постанов Верховної Ради України.
Чинним Кримінальним кодексом України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 КК України), та за розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК України).