Державне замовлення

Стаття 13. Державне замовлення
Назва статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IVвід 15.12.2005)
1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом фор­мування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на доставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
2. Державний контракт — це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому зазначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.
3. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та Інших джерел фінансування, що залучають­ся для цього, в порядку, визначеному законом.
4. (Частину четверту статті 13 виключено на підставі Закону № 3205-IVвід 15.12. 2005)
5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб визначаються законом,
6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для пріо­ритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.
(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3205-IVвід 15.12.2005)
1. На сьогодні перед Україною стоїть мета — формування сильної держави, активізація її регулюючої функції, що має одночасно поєднуватися із збереженням ринкового вектора роз­витку з наданням йому більшої орієнтації на кінцевий результат. Державне замовлення є інструментом, використання якого дозволяє поєднати приватноправові та публічно-правові інтереси, державне регулювання із самостійністю суб'єктів господарювання.
На сьогодні державне замовлення використовується у різних галузях та сферах економіч­ної діяльності. Так, через державне замовлення здійснюється реалізація: пріоритетних на­прямів розвитку науки і техніки (Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р.); середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня (Закон України «Про пріоритетні напрями інновацій­ної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 p.); замовлень у зоні надзвичайної екологічної ситуації (Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 p.); фінансування державних телерадіоорганізацій за рахунок коштів Державного бюджету України (Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 p.); вста­новлення Укрзалізниці замовлень щодо перевезень пасажирів і вантажів, введення нових по­тужностей, модернізації технічних засобів (Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 p.). тощо. Державними замовниками відповідно є Верховна Рада України та ін­ші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні орга­нізації та установи, визначені законом про Державний бюджет України на поточний рік, а та­кож державні організації та установи, уповноважені КМУ укладати державні контракти з ви­конавцями державного замовлення.
Законодавством визначені підприємства і організації, для яких виконання державного за­мовлення є обов'язковим. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, установ та організацій, акціо­нерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господар­ської діяльності України всіх форм власності — монополістів на відповідному ринку про­дукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання держав­ного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. Це не виключає укладення державного контракту підприємствами незалежно від форми власно­сті на добровільній основі.
У випадках, коли підприємства, установи чи організації, для яких виконання державного замовлення є обов'язковим, ухиляються від укладення державного контракту, необхідно ви­ходити з того, що вони зобов'язані укласти такий контракт, доки не доведуть, що виконання державного замовлення неминуче спричинятиме їм збитки. Доведення зазначеної обставини є обов'язком виконавця державного замовлення.
У той же час, законодавством передбачено деякі випадки, коли обов'язкове державне за­мовлення не може бути застосовано, наприклад, у відносинах із суб'єктами економічної діяльності, що діють на території спеціальної (вільної) економічної зони (Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 p.).
Виключно на добровільних засадах приймають державні замовлення суб'єкти зовнішньо­економічної діяльності (Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
2. Державний контракт є одним із різновидів договору поставки. Його відмінні риси обу­мовлені метою останнього — задоволення державних потреб України і полягають у тому, що: по-перше, оплата продукції (робіт, послуг) за цими контрактами гарантована державою; по-друге, держава може надавати економічні пільги виконавцям таких договорів; по-третє, контракт укладається на підставі державного замовлення і його зміст має відповідати змісту такого замовлення. Закон не регулює питання щодо обов'язку розробки і надіслання іншій стороні проекту державного контракту (договору). Отже, це може зробити як державний за­мовник, так і виконавець державного замовлення.
У сфері державних закупівель застосовується також договір про закупівлю (Закон Укра­їни «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 p.). Дого­вір про закупівлю укладається тільки в письмовій формі і набирає чинності з дня його підпи­сання замовником та учасником, визнаним переможцем процедури закупівлі. Замовник укладає договори про закупівлю після затвердження відповідного бюджету. Істотною умо­вою договору про закупівлю є можливість зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків. Нотаріальне посвідчення договору не є обов'язковим, але на вимогу замовника договір про закупівлю підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника — переможця процедури закупівлі, крім випадків зменшення ціни тендерної пропозиції у порядку, передбаченому вказаним Законом, і не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю, крім випадків коригування ціни договору у передбаченому законом порядку.
3. Фінансове забезпечення виконання державного замовлення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Обсяги коштів для закупівлі товарів, робіт і послуг за державним замовленням передбачаються у законі про Державний бюджет України на поточ­ний рік і визначаються КМУ у відповідних рішеннях про використання позабюджетних джерел. Міністерство фінансів перераховує замовникам у державних контрактах кошти в межах визначених загальних асигнувань із державного бюджету відповідно до діючого порядку виконання останнього.
Поставки товарів, робіт і послуг для виконання регіональних програм забезпечуються за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюд­жетів.
4. Державні завдання, право встановлення яких надано ГК КМУ та іншим органам виконавчої влади, є, на відміну від державного замовлення, обов'язковими для суб'єктів господарювання. Встановлюються загальнообов'язкові завдання у найбільш важливих для економічного та соціального розвитку країни сферах. Наприклад, державні завдання щодо удосконалення регулярного автобусного сполучення із сільськими населеними пунктами на 2003—2004 pp. були встановлені у додатку до Програми розвитку автотранспортного обслуговування населення у сільській місцевості на 2003—2004 pp., затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 14 лютого 2003 р. № 105.
5. Частиною 5 коментованої передбачено, що загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволеннядержавних потреб визначається законом. Законодавчими актами, які встановлюють загальні засади правового регулювання у цій сфері, є насамперед, закони України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» від 22 грудня 1995 р. та «Прозакупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
6. Особливості здійснення господарської діяльності у певних галузях економіки України обумовлюють певну специфіку укладення державного замовлення (закупівлі), яку необхідно враховувати у процесі правового регулювання. Загальні правові та економічні засади (принципи формування, розміщення, фінансування і виконання державного оборонного замовлення, регулювання відносин у цій сфері визначає Закон України «Про державне оборонне замовлення» від 3 березня 1999 р. Особливості регулювання відносин щодо державного замовлення окремих, спеціально визначених, товарів встановлюються низкою підзаконних нормативних актів.