Державна політика з питань банкрутства

Стаття 214.Державна політика з питань банкрутства
1. Державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єкта підприємництва або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких част­ка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підпри­ємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства.
2. Орган державної влади з питань банкрутства сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності суб'єктів підприємництва — боржників або визнання їх банкрутами. Пов­новаження органу державної влади з питань банкрутства визначаються законом.
3.Процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом, не за­стосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно дозакону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації.
4.У випадках, передбачених законом, не застосовуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств.
5.Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з банкрутством.
6.Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іноземні кредитори, регулюються законодавством України з урахуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
1. Проведення державної політики щодо запобігання банкрутству та забезпечення умов реалізації відновлення платоспроможності боржника, визнання боржника банкрутом покладено на Міністерство економіки (пункти 3, 4 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р.
№ 1159/2000), яким для реалізації своїх повноважень у цій сфері заснована державна госпрозрахункова устано­ва — Державний департамент з питань банкрутства (див. Положення про Державний депар­тамент з питань банкрутства, затверджене постановою КМУ від 19 квітня 2006 р. № 533) і створена система територіальних органів Міністерства економіки, якими є територіальні управління, відділи (сектори) з питань банкрутства (див. Типове положення про територіальні управління, відділи (сектори) з питань банкрутства Міністерства економіки України, затверджене наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 28 жовтня 2004 р. № 390).
Компетенція зазначених органів не обмежується лише колом державних підприємств, а й поширюється на суб'єктів підприємництва інших форм власності.
2. Функціями органу Державного департаменту з питань банкрутства, серед інших, є сприяння створенню організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур банкрутства, та сприяння відновленню платоспроможності боржника.
Для здійснення першої функції орган державної влади з питань банкрутства зобов'язаний:
пропонувати господарському суду кандидатури арбітражних керуючих у випадках, визначе­на Законом про банкрутство;
організовувати систему підготовки арбітражних керуючих;
вести єдину базу даних про підприємства, щодо яких порушене провадження у справі про банкрутство, тощо.
Для реалізації другої функції зазначений орган повинен організовувати проведення екс­пертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, при підготовці справи про банк­рутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення тощо.
Повноваження органу державної влади з питань банкрутства не обмежуються переліченими у ст. 2 Закону про банкрутство. Цей орган здійснює й інші повноваження, передбачені як вказаним Законом, так й іншими нормативними актами, зокрема, Положенням про Державний департамент з питань банкрутства та Положенням про Міністерство економіки України.
3. Частина 3 коментованої статті і Закон про банкрутство окреслюють коло осіб, на яких не поширюється законодавство про банкрутство.
До них належать:
— структурні підрозділи юридичних осіб: філії, представництва, відділення тощо (абз. 1 ст 1 Закону про банкрутство);
— казенні підприємства (ч. З ст. 214 ГК, ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство);
— державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації, у частині санації чи ліквідації, якщо вони не виключені з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації (ч. З ст. 214 ГК ч. 5 ст. 5 Закону про банкрутство);
— фізичні особи та утворення, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, за винятком встановленим ст. 5 Закону про банкрутство.
4. Частина 4 коментованої статті, а також ч. 8 ст. 5 Закону про банкрутство доповнює наведений у коментарі до ч. З перелік підприємствами, які є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято відповідне рішення.
5.Частина 5 статті, що коментується, Закон про банкрутство (частини 2, 3 ст. 5, розд. VI) та Закон про банки визначають окремі категорії боржників, що мають особливий статус при застосуванні до них процедур банкрутства. До них належать містоутворюючі підприємства, особливо небезпечні підприємства, сільськогосподарські підприємства, професійні учасники ринку цінних паперів, страховики, громадяни-підприємці тощо.
Особливості здійснення процедур банкрутства передбачені щодо кожного названого вище суб'єкта і полягають: у встановленні спеціальних строків проведення процедур банкрутства; розширенні кола учасників таких процедур та їх повноважень у названих процедурах; в особливостях продажу майна зазначених боржників тощо.
6. Поряд з ч. 9 ст. 5 Закону про банкрутство, частина, що коментується, встановлює, що законодавство України про банкрутство має застосовуватись також до відносин, учасниками яких є кредитори — іноземні особи, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Це означає, що у сфері відносин банкрутства, де боржниками є резиденти, за іноземними кредиторами закріплюється безумовний національний режим. Як іноземні, так і національні кредитори мають рівні права та обов'язки у зазначених відносинах.